Розділ «Серсея»

— Меггу та Елінору, — вирішила Серсея, — але не Аллу.

Дрібні подробиці робили всю оповідку вірогіднішою.

— Алла завжди сиділа, плакала і благала інших припинити грішити.

— То лише Меггу та Елінору? Або і Маргерію?

— Авжеж Маргерію. Саме вона все почала.

Серсея розповіла йому свій задум від початку до кінця. Поки Озней слухав, розуміння потроху наповзало йому на обличчя. Щойно королева скінчила, він мовив:

— Коли їй зітнуть голову, хочу отримати від неї той поцілунок, якого досі не дочекався.

— Цілуватимете, скільки схочете.

— А тоді на Стіну?

— Лише ненадовго. Томен — добросердий король.

Озней пошкріб собі щоку з рубцями.

— Зазвичай, коли я брешу про якусь жінку, то це вона розповідає, що я її… ну той… а я кажу, що ні. А тут така справа… мушу збрехати не комусь, а верховному септонові! Хіба за таке не потрапляють до пекла? Аж до найглибшого?

Королева широко розкрила очі. Останнє, чого вона чекала від Кіптюга, була раптова побожність.

— Ви відмовляєте мені в покорі?!

— Ні. — Озней торкнувся її золотого волосся. — Річ у тім, що найкраща брехня, вона має в собі часточку правди… для присмаку, так би мовити. Ви ж хочете, щоб я розказав, як уграв королеву…

Вона трохи не загилила йому ляпаса. Трохи. Але вже зайшла надто далеко, і надто багато поставила на кін. «Все, що я роблю, робиться заради Томена.» Вона повернула голову, вхопила руку пана Ознея у свої та поцілувала йому пальці. Вони були грубі, шорсткі, вкриті мозолями від меча. «Роберт мав такі самі» — подумала вона.

Серсея закинула йому руки на шию.

— Не хочу робити з тебе брехуна, — прошепотіла вона низьким звабливим голосом. — Дай мені годину і приходь до моєї опочивальні.

— Я вже надто зачекався.

Він просунув пальці під стан її сукні, смикнув, і шовк тріснув так гучно, що Серсея злякалася, чи не почула половина Червоного Дитинця.