Розділ «- 5 -»

— А ці мрійники вміють жити!

— Так, сер.

— Що було далі?

— У цей момент містер Фінк-Ноттл, очевидно, збагнув, що його відносини з таксистом стали дещо неоднозначні. Цифри на лічильнику дійшли вже до значної суми, а він не мав можливості сплатити те, що був винний.

— Він міг пояснити.

— Таксистам неможливо щось пояснити, сер. Намагаючись це зробити, він зіткнувся з тим, що роботяга засумнівався в його чесності.

— Я б на його місті дав би драла.

— Саме таке рішення спало на думку й містерові Фінк-Ноттлу. Він швидко чкурнув звідти, а таксист, намагаючись затримати, схопив його за пальто. Містер Фінк-Ноттл ухитрився визволитися з пальта, і маскарадний костюм, що відкрився, дещо шокував таксиста. Містер Фінк-Ноттл повідомив, що почув зойк із присвистом, а коли обернувся, то побачив, що таксист присів біля огорожі, затуливши руками обличчя. Містер Фінк-Ноттл вважає, що той молився. То, безсумнівно, був неосвічений, забобонний чоловік, сер. Можливо, п'яниця.

— Що ж, навіть якщо доти він п'яницею не був, б'юсь об заклад, що незабаром він ним стане. Думаю, він ледве дочекався відкриття пабів.

— Так, цілком можливо, що за таких обставин він міг відчути потребу в тонізуючих засобах, сер.

— І таку саму потребу, як на мене, міг відчути за таких обставин Ґассі. Що він, в дідька, робив після цього? Лондон вночі — та й вдень, взагалі-то, теж — не найкраще місце для чоловіка в червоному трико.

— Не найкраще, сер.

— На нього звертатимуть увагу.

— Так, сер.

— Я так і бачу, як цей бідолаха переховується в темних вулицях, крадеться провулками, залізає в сміттєві баки.

— Наскільки я зрозумів із зауважень містера Фінк-Ноттла, сер, усе було дуже схоже на те, як ви це описали. Врешті-решт, після виснажливої ночі він зміг дістатися до помешкання містера Сіпперлі, де зміг отримати кімнату та можливість переодягнутися вранці.

Насупивши лоба, я зручніше вмостився на подушках. Допомагати старим шкільним друзям дуже добре, але я не міг позбутися відчуття, що підтримуючи йолопа, який вміє потрапляти в халепу так, як це зробив Ґассі, я відкусив більше, ніж міг проковтнути. Мені здалося, що Ґассі була потрібна не стільки порада досвідченого чоловіка, скільки оббита м'яким матеріалом камера в жовтому домі та двоє чоловіків, що наглядатимуть, щоб він не зробив пожежу.

На якусь мить я навіть захотів відмовитися від цієї справи та знову доручити її Дживсові. Але мене зупинила Вустерська гордість. Коли ми, Вустери, беремося до діла, ми так швидко не здаємося. До того ж, після інциденту з білим піджаком будь-що схоже на слабість могло стати фатальним.

— Я сподіваюсь, ти розумієш, Дживсе, що це твоя провина? — сказав я.

Мені було неприємно казати це, але обминути це увагою було неможливо.