Розділ «- 5 -»

— Він не був на маскараді, сер.

Я суворо подивився на нього.

— Дживсе, — сказав я, — я визнаю, що після твого оживляча я почуваюся значно краще, але не треба випробовувати моє терпіння. Не треба верзти хворому такі нісенітниці. Ми посадили Ґассі в таксі і він поїхав прямісінько до того маскараду. Він мусив туди потрапити.

— Ні, сер. За словами містера Фінк-Ноттла, він сів у таксі, будучи впевненим, що захід, на який він отримав запрошення, відбуватиметься на Площі Саффолк, 17, тим часом як насправді його було запрошено до Тераси Норфолк, 71. Такого роду порушення пам'яті досить звичайні для тих, хто подібно до містера Фінк-Ноттла належить до типу, так би мовити, мрійників.

— Або ж до типу дурників.

— Так, сер.

— Ну?

— Доїхавши до Площі Саффолк, 17, містер Фінк-Ноттл зробив спробу вийняти гроші та сплатити таксистові за проїзд.

— І що йому завадило?

— Те, що в нього не було грошей, сер. Він дізнався, що залишив їх, а з ними й запрошення, на камінній полиці в своїй спальні в будинку свого дядька, де він зупинився. Тому він наказав таксистові чекати, подзвонив у двері, і коли вийшов дворецький, наказав йому заплатити за таксі, додавши, що все гаразд, що він один з гостей, яких запрошено на танці. Тоді дворецький заявив, що про танці в цьому будинку йому нічого не відомо.

— І відмовився платити?

— Так, сер.

— І тоді…

— Містер Фінк-Ноттл велів таксистові відвезти його назад, до будинку дядька.

— І чому це не стало щасливим кінцем? Йому треба було лише зайти, взяти гроші та запрошення, і все було б як треба.

— Мені слід було сказати, сер, що свої ключі від зовнішніх дверей будинку містер Фінк-Ноттл також залишив на камінній полиці у своїй спальні.

— Він міг подзвонити.

— Так він і зробив, сер, дзвонив упродовж приблизно п'ятнадцяти хвилин. А по завершенню цього проміжку часу згадав, що дозволив сторожеві — офіційно цей будинок був зачинений і весь персонал мав вихідний — відвідати свого сина матроса, який зараз у Портсмуті.

— Овва, Дживсе!

— Так, сер.