Розділ «- 4 -»

— Я так і думала, що до цього ти прислухаєшся, порося ненажерливе!

— Ненажерливі поросята тут абсолютно ні до чого, — гордо сказав я. — Якщо хтось високо цінує приготовані генієм страви, це ще не робить його ненажерливим поросям.

— Що ж, мені його страви теж подобаються, — визнала родичка. — Але ти не отримаєш більше ніяких ласощів, якщо відмовишся виконати цю легку, просту, приємну роботу. Навіть понюхати не дозволю. То ж можеш смоктати свій тридцятисантиметровий мундштук.

Я почав почуватися наче дика тварина в пастці.

— Але навіщо тобі саме я? Ну хто я такий? Постав собі це питання.

— Я часто над цим думаю.

— Я мав на увазі: я не той, хто тобі потрібний. Для вручення нагород тобі потрібне якесь велике цабе. Якщо я не помиляюсь, коли я був у школі, це зазвичай був прем'єр-міністр, або ще хтось.

— Але ж то був Ітон! А ми в Маркет Снодcбері не такі перебірливі. Нас вразить будь-хто, хто носить гетри.

— Чому б тобі не попросити дядька Тома?

— Дядька Тома!

— Так, чому не його? Він носить гетри.

— Берті, — сказала вона, — я скажу тобі, чому не дядька Тома. Ти пам'ятаєш, як багато грошей я програла в бакара в Каннах? Незабаром мені доведеться обережно наблизитися до Тома та повідомити йому цю новину. Якщо відразу після цього я попрошу його ще й вбратися в циліндр і лілові рукавички та вручити нагороди в середній школі Маркет Снодсбері, нашому шлюбові кінець. Він залишить записку та втече, як кролик. Ні, хлопчику мій, це твоя робота, тож змирись.

— Але ж… Тітонько Делія, прислухайся до голосу розуму. Запевняю тебе, ти обрала не того чоловіка. Я в таких речах безпорадний. Запитай у Дживса про те, як мені довелося виголошувати промову в школі для дівчат. Я неймовірного дурня зробив там з себе.

— І я впевнено очікую, що тридцять першого числа цього місяця ти зробиш з себе не меншого дурня. Ось чому мені потрібен саме ти. З моєї точки зору, якщо на цю подію в будь-якому разі чекає фіаско, буде за краще хоча б добре посміятися. Я із задоволенням подивлюся на те, як ти вручатимеш ті нагороди, Берті. Що ж, більше я тебе не затримуватиму, бо тобі вже час робити зарядку. Чекаю на тебе через день або два.

Сказавши ці безсердечні слова, вона залишила мене на поживу похмурим думкам. Зважаючи на природні наслідки вечірки Понґо, не буде перебільшенням сказати, що після цього приголомшливого удару моя душа страждала.

І коли я досі терзався, двері відчинилися й зайшов Дживс.

— До вас прийшов містер Фінк-Ноттл, сер, — заявив він.