Розділ «XVII»

— Я теж так думаю. Куди б нам іще поїхати?

— В бар. Чи як, Роббі? — Вона обернулась до мене.

— Звичайно, — підтвердив я, — звичайно, ми ще поїдемо в бар.

Ми тихо поїхали вулицями. Надворі було тепло і ясно. Біля кожного кафе сиділи люди, звідти долинала музика. Пат сиділа біля мене. Я раптом ніяк не міг збагнути, що вона дійсно може бути хвора; мені стало навіть душно, але якусь мить ця думка у мене ніяк не вміщалася в голові.

У барі ми зустрілися з Фердінандом і Валентином. Фердінанд був у доброму гуморі. Він встав і пішов назустріч Пат.

— Діана, — сказав він, — Діана повернулася з лісів…

Пат посміхалася до нього. Він поклав свої руки їй на плечі:

— Засмагла, відважна богине мисливства із срібним луком, що ми вип'ємо з вами?

Готфрід зняв Фердінандову руку.

— Патетичні люди завжди нетактовні, — сказав він. — Даму супроводжують два кавалери, а ти, мабуть, і не помітив цього, хоробрий зубре!

— Романтики ніколи не бувають супутниками, вони належать до ескорту, — не розгубився Грау.

Ленц осміхнувсь і звернувся до Пат:

— Зараз я зроблю для вас особливу мішанину. Коктейль «Колібрі». Особливий бразільський напій.

Він підійшов до стойки, змішав різні сорти і підніс коктейль:

— Ну, який він на смак? — спитав він.

— Трохи слабуватий, хоча й бразільський, — відповіла Пат.

Готфрід засміявся:

— І при тому все ж таки досить міцний. Виготовлений з рому і горілки.

Я з першого погляду помітив, що там не було ні рому, ні горілки — був фруктовий сік, лимон, томатний сік і, можливо, ще крапля лікеру з ангостури. Безалкогольний напій. Але Пат, на щастя, не помітила цього.

Вона випила три великі бокали «Колібрі» і, як я помітив, дуже добре себе почувала, що з нею поводилися не як з хворою. Через годину всі ми рушили з бару, там лишився тільки Валентин. Це так влаштував Ленц. Він посадив Фердінанда в ситроен і відчалив з ним. Таким чином, вийшло, ніби не ми з Пат першими пішли з бару. Все це було зворушливо, проте в мене на душі якусь мить було дуже зле.