Розділ «XVII»

— Я знав, що ви розсудлива жінка. Раки треба їсти спокійно, не боячись посадити пляму. — Він підморгнув. — А ви самі дістанете дещо елегантніше.

Кельнер Ганс приніс сніжнобілий кухарський кітель. Альфонс розгорнув його й допоміг Пат одягти.

— А вам він до лиця, — сказав Альфонс любуючись.

— Здорово, здорово! — вдячно відповіла Пат сміючись.

— Мені приємно, що ви це запам'ятали, — доброзичливо сказав Альфонс. — Аж на серці тепліше стало.

— Альфонсе! — Готфрід зав'язав на потилиці скатерку так, що її кінці стирчали довгими ріжками. — Поки що все це тут нагадує голярню, не більше.

— Зараз усе зміниться. Але спершу трохи мистецтва.

Альфонс підійшов до грамофона, і в ту ж мить загримів хор пілігримів з опери «Тангейзер». Ми мовчки слухали.

І тільки-но завмер останній звук, як двері з кухні розчинились, і кельнер Ганс з'явився з блюдом, завбільшки з дитячу ванну. Воно було наповнене раками, від яких стовпом здіймалася пара. Ганс, відсапуючись, поставив блюдо на стіл.

— Принеси і мені салфетку, — сказав Альфонс.

— Ти хочеш вечеряти разом з нами, голубчику?! — радо вигукнув Ленц. — Яка честь!

— Якщо дама нічого не матиме проти.

— Навпаки, Альфонсе! — Пат відсунула свій стілець набік, і Альфонс сів поруч.

— Це добре, що я буду сидіти біля вас, — сказав він трохи зніяковіло. — Бо я досить-таки вправний у приготуванні раків. А для дами ця робота нуднувата.

Він схопив із блюда рака і з незвичайною швидкістю розібрав його на частини. Його здоровенні руки робили це так вправно і елегантно, що Пат нічого не лишалося, як тільки встигати їсти з виделки запропоновані ним кусочки ніжного м'яса.

— Ну як, смачно? — питав він.

— Смакота! — Вона підняла свій бокал: — За ваше здоров'я. Альфонсе.

Альфонс урочисто цокнувся з нею і смакуючи випив свій бокал. Я глянув на Пат. Мені хотілося, щоб вона пила який-небудь безалкогольний напій. Вона відчула мій погляд.

— Салют, Роббі, — сказала вона.

В цю хвилину вона була чарівна і сяяла від радості.