Розділ «XII»

У нашій майстерні все ще було порожньо, як на току перед жнивами. Отож ми вирішили не перепродавати таксомотор, що купили були на аукціоні, а поки що самим використати його як таксі. Ми з Ленцом повинні були робити це по черзі. Кестер з Юппом могли й самі впоратися в майстерні, поки буде робота.

Ми з Ленцом кинули жеребок, кому їхати першому.

Виграв я. Набравши повну кишеню дрібних грошей та взявши документи, я повільно поїхав вулицями, підшукуючи собі насамперед добру стоянку. Я вперше вів таксі і почував себе трохи дивно, адже кожен бовдур міг мене зупинити і звеліти кудись-то їхати… Відчуття було не з дуже приємних…

Нарешті я знайшов собі місце стоянки; там стояло лише п'ять машин. Це було проти готелю «Вальдекер Гоф», у діловому кварталі, де можна було сподіватися на жвавіший попит. Я вимкнув мотор і вийшов з таксі.

З однієї з машин, що стояли попереду, виліз здоровий хлопчина у шкіряному пальті і підійшов до мене.

— Забирайся геть звідси! — пробурчав він.

Я спокійно дивився на нього, міркуючи собі, що коли вже на те піде, то найкраще застосувати удар знизу — аперкот. У своєму пальті він не зможе швидко підняти руки для захисту.

— Не второпав? — допитувався шофер у шкіряному пальті і виплюнув сигарету мені під ноги. — Геть забирайся! Досить нас тут і без тебе!

Його злостило, що під'їхав ще один — це було цілком зрозуміло, але ж і я мав цілковите право виїхати на стоянку.

— Я поставлю відступного… — сказав я.

Це було все, що я міг зробити; так звичайно робили всі новаки на стоянках. Підійшов якийсь молодий шофер.

— Ну, добре, колего. Облиш, Густаве!

Але Густавові щось у мені не сподобалось. Я добре розумів, що саме. Він відчував, що я новак і в цій професії.

— Лічу до трьох, — заявив Густав. Він на голову був вищий за мене і, очевидно, вбачав у цьому свою перевагу.

Я вже бачив, що словами нічого не доб'юся. Треба було або від'їжджати, або ж битися. Справа була надто ясна.

— Раз! — сказав Густав і розстебнув пальто.

— Та схаменись, — спробував я ще раз його вгамувати. — Краще пропустимо по чарці!

— Два! — буркнув Густав.

Я зрозумів, що він хоче-таки мені як слід полічити ребра.