Минуло два тижні. Пат настільки поправилась, що можна було повертатися додому. Ми спакували свої речі й чекали на Готфріда Ленца, який мав забрати машину. Я з Пат вирішив їхати залізницею.
Був теплий, лагідний день. Високо в небі стояли білі, наче з вати. хмаринки. Над дюнами мерехтіло розжарене повітря, а над спокійним олов'яним морем висіла хистка, прозора імла.
Готфрід приїхав після обіду. Я ще здалеку побачив над огорожею його біляву чуприну. І лише коли він повернув до вілли пані Мюллер, я помітив, що він ішов не сам — слідом за ним виринула постать автогонщика в мініатюрі: широкий картатий кашкет, одягнутий козирком назад, величезні захисні окуляри, білий комбінезон і два велетенські вуха, що палахкотіли, як рубін.
— Боже мій, та це ж Юпп! -здивовано вигукнув я.
— Персонально, пане Локамп! — відповів той, оскалившись.
— Та ще в такому костюмі! Що це з тобою?
— Хіба ти не бачиш, — посміхаючись пояснив Ленц, стискаючи мою руку. — Ми з нього виховуємо автогонщика. Уже вісім днів я навчаю його керувати машиною. А тепер ось напросився їхати сюди. Для нього це добра нагода — зробити першу далеку подорож на машині.
— Як-небудь справлюся з цим ділом, пане Локамп! — завзято запевнив Юпп.
— О, ще й як справиться! — підморгнув Готфрід. — Таких метких я не зустрічав навіть серед найшаленіших гонщиків! У перший же день навчання він уже намагався на нашому старому, благенькому таксі перегнати одного мерседеса з компресором. Справжній бісівський виродок!
Юпп сяяв від щастя, дивлячись на Ленца очима палкого коханця.
— Думав, що зможу спіймати того задаваку на бубликах, пане Ленц! Хотів злапати його на закругленні, як це робить пан Кестер.
Я не міг утриматись від сміху:
— То ти добре починаєш, Юппе.
Готфрід з батьківською гордістю поглянув на свого учня:
— Ну, а тепер хапай чемодани і повезеш їх на вокзал.
— Сам? — Юпп мало не луснув від хвилювання: — Можна мені самому з'їздити на вокзал, пане Ленц?
Готфрід кивнув, і Юпп прожогом кинувся до вілли.
Здавши чемодани, ми заїхали за Пат і попрямували на вокзал. До поїзда ще лишалося чверть години. На пероні не було нікого. Лише самотньо стояло кілька бідонів з-під молока.
— Ну, вирушайте, — сказав я. — А то надто пізно потрапите додому.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Три Товариші» автора Еріх Марія Ремарк на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „XVII“ на сторінці 1. Приємного читання.