Розділ «X»

Форд стояв у майстерні готовий, відремонтований. А нова робота не надходила. Треба було щось шукати.

Ми з Кестером пішли на аукціон. Там продавався таксомотор, і ми вирішили його купити. Таксомотори завжди досить легко було перепродати.

Аукціонний зал містився у флігелі, в одному з північних районів міста. Крім таксі, там продавалася ціла купа різних речей. Деякі з них стояли у дворі. Ліжка, розхитані столи, позолочена клітка з папугою, що кричав «Будь здоровенький, любчику!», годинник-тумба, книжки, шафи, старий фрак, кухонні стільці, посуд — увесь злиденний мотлох покаліченого безнадійного життя.

Коли ми прийшли, було ще рано, аукціонера ще не було.

Я почав копатися у виставлених речах і роздивлятися деякі книжки; це були затріпані дешеві примірники грецьких та римських класиків з багатьма рукописними нотатками на полях. На збляклих, пошарпаних сторінках були вже не вірші Горація чи пісні Анакреона — це був зойк злиденного, безпорадного, загиблого життя. Комусь ці книжки були захистком, він тримався за них аж до останку, а хто вже їх здав сюди, на аукціон, тому прийшов край.

Кестер через моє плече глянув на книжки.

— Сумна штука оце, га?

Я ствердно хитнув головою і показав на інші речі:

— Та й це теж. Кухонні стільці та одежні шафи не принесуть сюди для розваги.

Ми підійшли до автомашини, що стояла в кутку двора. Лакіровка була стара, облуплена, але машина чиста, навіть і грязезахисні крила були чисті. Присадкуватий чоловік з грубими руками, що безпорадно звисали додолу, стояв поблизу і байдуже дивився на нас.

— Ти оглянув машину? — спитав я Кестера.

— Ще вчора, — відповів він. — Розхитана вже добре, але тримали її в бездоганному порядку.

Я погодився:

— Та воно й видко. Машину ще й сьогодні вранці помито. Цього тобі аукціонер не зробить.

Кестер похитав головою і кинув погляд на присадкуватого чоловіка.

— Це чи не власник. Він і вчора тут був — чистив машину.

— От біда, — вирвалось у мене, — вигляд у нього, як у собаки, що потрапив під колеса…

Якийсь молодик ішов через двір до машини. На ньому було пальто з паском, але у всій фігурі — щось неприємно хвацьке.

— Оце, мабуть, та лайба! — сказав він, звертаючись ніби чи до нас, чи до власника машини, і постукав своєю тростинкою по кришці радіатора.