Розділ XVI

— Чому ти не спиш?

— Я не хочу спати.

— Але ти мусиш. Твій стан здоров’я досі вимагає обережності.

— Навіщо? — Лешек глянув батькові просто в очі.

— Як це — навіщо?

— Так, навіщо? Невже ти думаєш, що мені це потрібно?

— Мусить бути потрібно.

— Невже! — махнув рукою молодий Чинський.

— Лешеку!

— Батьку! Невже ти справді думаєш, що життя заслуговує на те, щоб про нього турбувалися, хвилювалися, докладали зусиль? Повір, мені цього зовсім не треба.

Пан Чинський силувано посміхнувся.

— У твоєму віці, — збрехав він, — я теж страждав на різні депресії, проте мені стало розсудливості зрозуміти, що все це минеться.

— Цим ми й відрізняємося, батьку, — кивнув головою Лешек. — Я ж бо знаю, що це не минуща депресія.

— А я тебе запевняю, що так. Повір мені, у мене ж досвід. Звичайно, фізичний і психічний шок мусить мати свої наслідки. Але це минеться. Минеться тим швидше, чим розсудливіше ти поставишся до свого теперішнього стану. Усвідомлення причин депресії — найкращий засіб для її подолання.

У пана Чинського не було враження, щоб його переконливі аргументи якось вплинули на сина, тож він додав:

— І ще одне. Ти не можеш забувати про нас, про твоїх батьків, для яких ти — усе. Якщо твій розум не може тебе розворушити, то я звертаюся до твоїх почуттів.

Лешек здригнувся і, помовчавши, запитав:

— Ти й справді вважаєш, батьку, що почуття — така могутня й серйозна сила, яку слід брати до уваги тоді, коли виникає гамлетівське питання: «Бути чи не бути?»

— Звичайно, Лешеку.

— Спасибі тобі. Я теж так гадаю.