Розділ III

Сержант поліції в Хотимові, Віктор Каня, бездіяльно сидів біля письмового столу, вкритого чистим зеленим папером і час від часу позіхав, позираючи у вікно. Відділок розташувався в останньому будиночку край містечка, і з вікон видніли вкриті густою зеленню поля, берег озера, де саме розвішували сіті, чорна смуга лісу, під якою здіймався дим над комином тартака Гасфельда, і дорога до цього тартака. Нею саме наближався Канин заступник, сержант Собчак, з якимсь високим, худим бороданем.

Собчак робив сягнисті кроки, погойдувався навсібіч, мов качка, і ніс під пахвою великий лист дикту для випилювання лобзиком. Бородань, певне, був робітником з тартака, імовірно віднедавна. Сержант Каня бачив його вперше, а він бо знав усіх у Хотимові й довкола в радіусі десяти кілометрів. До того ж те, що Собчак ніс дикт сам, схиляло до роздумів. Він вочевидь не вважав за можливе скористатися послугою свого супутника, отже із цим супутником не все гаразд: він супроводжував Собчака не добровільно.

До відділку в Хотимові приводили різних людей. За бійки в селі, за дрібні крадіжки в лісі, у полі, за браконьєрство. Іноді вдавалося впіймати якогось грізного бандита чи розтратника, котрі уникали великих доріг і намагалися бічними шляхами дістатися німецького кордону.

Та бородань, що його вів Собчак, попри свій могутній зріст вочевидь не викликав побоювань у сержанта. Тут явно йшлося про якісь дрібниці.

За кілька хвилин двері відчинилися й обоє ввійшли досередини. Бородань зняв шапку й зупинився біля порога. Собчак віддав честь і відрапортував:

— Оцей чоловік прийшов на тартак Гасфельда в пошуках роботи. Його взяли, та виявилося, що в нього немає жодних документів, він не знає ані як зветься, ані звідки взявся.

— Зараз побачимо, — буркнув Каня й махнув рукою бороданеві. — Маєте якісь документи?

— Не маю.

— Собчак, обшукайте-но його.

Той розстебнув на велетневі грубу пошарпану свиту, понишпорив у кишенях і виклав на столі перед сержантом усе, що знайшов: невеличкого дешевенького ножика, кількадесят грошів, шматок мотузки, два ґудзики й бляшану ложку. Обмацав халяви, але там нічого не було.

— І звідкіля ж ви тут узялися? Га? — запитав сержант.

— Я прийшов із Чумки, що в Сурському повіті.

— Із Чумки?.. А нащо ви прийшли?

— Роботу шукаю. У Чумці я працював на тартаку. Тартак зачинили. То люди казали, що тут, у Хотимові, для мене знайдеться робота.

— А як звався власник тартака в Чумці?

— Фібіх.

— І довго ви там працювали?

— Півроку.

— А народилися ви теж у Сурському повіті?