Розділ XI

Невдовзі, їдучи окружною дорогою до Радолишок, Лешек зустрів знахаря, коли той повертався з містечка. Зупинив мотоцикл, уклонився і, кивнувши на жмут якихось трав, що їх Косиба зібрав край дороги, запитав:

— А від якої ж це хвороби, пане Косибо?

— Це дягель. На серце допомагає, — ввічливо, проте холодно відказав знахар.

Аби прихилити його й втягнути в розмову, Лешек пожартував:

— А не знаєте часом, які найкращі ліки від кохання?

Знахар глянув на нього й виразно проказав:

— У коханні, пане, найкраще бути чесним.

Зняв шапку, прощаючись і пішов своєю дорогою.

Якусь мить Лешек стояв непорушно, вражений відповіддю, якої не сподівався, а тоді, збагнувши, що знахар мав на увазі, пробурмотів до себе:

— Йому не дорікнеш, він-таки має esprit d’apropos.[9]

Приїхавши до Марисі, він розповів їй про зустріч і додав:

— Зізнаюся, що він приголомшив мене трохи відповіддю, хоч я й не заслужив на такий рецепт.

— Але він про те не знає, — зауважила Марися.

— Отож. Мені страшенно кортіло розповісти йому правду. Мене взагалі пригнічує ця таємничість. Я б радо повідомив усім про наші заручини. Та ще поки не можна. Поспіх дуже завадить моїм планам.

Тому тепер Лешек намагався не лише в Людвикові, а й у Радолишках не привертати нічиєї уваги до своїх відвідин. Іноді залишав мотоцикл біля корчми або на подвір’ї в Глязера, торгівця кіньми, а до крамниці приходив пішки. Усе ж воно не так кидалося в очі.

Мабуть, до Людвикова перестали доходити нові плітки, бо батьки ні про що не згадували, навпаки, із цікавістю стежили за синовою роботою на фабриці. До вирішальної розмови не поверталися, не починав її й Лешек, побоюючись, що в його нетерплячості вони дошукаються справжніх причин.

Якоїсь п’ятниці він знову зустрів знахаря Косибу. Цього разу в крамниці. Старий розмовляв з Марисею, і коли Лешек увійшов, на його широкому бородатому обличчі ще видніла тінь усмішки. Певне, він перебував у доброму настрої, тож Лешек вирішив скористатися нагодою провести свій експеримент. Він щиро привітався й неначе між іншим запитав:

— А ви із Королівства походите, не сумуєте за рідним краєм?

— Я там нікого не залишив, то й не сумно.

— Дивно. Я ще занадто молодий і досвіду не маю, та від старших чував, що їх на чужині мучила ностальгія. Ви її не відчуваєте?