Розділ XI

— Так! Він неймовірно добрий! Проте й ми не гірші! Нехай-но лише все складеться добре, і він отримає в Людвикові добрячу хату й пожиттєве утримання. Той, хто тобі з-під ніг камінець прибере, уже може розраховувати на мою вдячність. І навіть тепер, при найближчій зустрічі, я дам йому трохи грошей…

Марися засміялася.

— Ти зовсім його не знаєш. Він узагалі грошей не бере. Лікує переважно безкоштовно. Крім того, ти сказав, наче він простий селянин. Так от, уяви собі, що я в цьому серйозно сумніваюся.

— Чого б це?

— А тобі відомо, що він знає французьку?

— Ну, він міг бути в еміграції. Чимало селян їздить до Франції шукати роботи.

— Ні! — заперечила Марися. — Якби це було так, він говорив би французькою. Але він читав, причому вірші. Тільки не викажи йому, заради Бога, що ти про це знаєш.

— Чому?

— Бо він страшенно хвилюється від самого спогаду про це! Я впевнена, що в його житті є якась велика таємниця.

— Ти припускаєш, що це не проста людина, що ховається під селянським убранням?

— Не знаю, чи ховається. Та я ладна присягнутися, що така людина, як він, не могла вчинити нічого ганебного, що примусило б його переховуватися. Він дуже розумний. Зверни увагу на його очі, деякі рухи, на його манеру говорити. Може, мені це й здається, та коли я з ним розмовляю, то маю враження, що він значно розумніший за мене.

— Трапляються дуже розумні селяни, — зауважив Лешек і замислився.

За хвилину він вигукнув:

— Уже знаю! Є дуже простий спосіб. Ми можемо легко перевірити його й зрозуміти, хто він: інтелігент чи селянин. От тільки треба вибрати зручний момент.

— Лешеку! Але я нізащо не хочу…

— Знаю, знаю! Я теж не маю лихих намірів. І не збираюся втручатися в його таємниці, якщо вони взагалі існують. Мені йдеться лише, аби перевірити. Ручуся, що він навіть не помітить.

— І все-таки… — Марися здавалася невдоволеною. — Це негарно.

— Як хочеш. Можна й без цього обійтися, — погодився Лешек.

Та погодився він лише вдавано й вирішив за першої ж нагоди спробувати втілити свій план. Він від природи любив розгадувати таємниці. Іще в дитинстві Лешек зачитувався Карлом Маєм, а пізніше детективами Конан-Дойля. Він обожнював навіть звичайні ребуси.

Спосіб, що спав йому на думку, справді не був складним. Слід лише було в розмові зі знахарем ужити такі слова, що їх звичайний селянин знати не може. Якщо він зрозуміє речення чи запитання, це буде доказом, що він не той, за кого його мають. А тоді можна й продовжити пошук причин…