Розділ XI

Знахар

— Ой, мабуть, не так уже й несподівано. Адже ми знайомі два роки.

— Так, але хіба ж я могла припускати, що все так скінчиться!

— Скінчиться в щонайкращий спосіб, який лише можна вигадати.

— Я все-таки не можу переконати себе, що це не сон, що це ява. І… я справді боюся…

— Чого боїшся, Марисенько?

— Що… хіба я знаю, що все розвіється, зникне, щось нас розділить.

Чинський узяв її за руку.

— Звичайно, скарбе мій найдорожчий, слід бути максимально обережними, треба уникати будь-яких інтриг. Тому ми все триматимемо в суворій таємниці. Ніхто, абсолютно ніхто не повинен дізнатися про наші заручини. Я собі вже склав певний план. Коли я його втілю, ми швиденько візьмемо шлюб. І вороття не буде, хоч би всі й на голові стали, нічого вже не доможуться. Тільки пам’ятай: мовчати!

Марися засміялася.

— Я однаково не сказала б нікому. Ніхто б не повірив, тільки б мене висміяли. А зрештою, невже ви думаєте, пане Лешеку, що мені є кому звірятися? Хіба що стрийкові Антонію…

— Цьому знахареві із млина? Ні, йому теж нічого не кажи, добре?

— Присягаюся.

І Марися обітниці дотримала. Дотримала, хоча якби вона ще того таки дня розповіла правду, це позбавило би її багатьох прикрощів.

Неприємності почалися, коли до крамниці прийшла пані Шкопкова. Жінка, узагалі порядна, певне піддалася настроєві, який охопив Радолишки. Заставши в крамниці пана Лешека, вона демонстративно сіла за прилавком, усім своїм виглядом показуючи, що нікуди звідси не піде. Щойно молодий Чинський поїхав, як вона розгнівано почала дорікати Марисі:

— Совісті в тебе ніякої немає! Чи ти, дівчино, геть із глузду з’їхала! Оце-то подяка мені за мою опіку й хліб!

— Боже милий! — благально глянула на неї Марися. — Що ж я вам поганого зробила?

— Що зробила? — вибухнула пані Шкопкова. — А те, що на мене все містечко пальцями показує, що я дозволяю такі речі! Що зробила? А те, що в моїй крамниці такі речі відбуваються!

— Які ж речі?

— Ганебна поведінка! Так, ганебна! Який сором! Невже я тебе на те виховувала? Дбала про тебе, щоб тепер на мене всіх собак вішали? Чого цей паничик, цей донжуан, цей жевжик, чого він тут хоче?

Марися мовчала. Пані Шкопкова перевела подих, а тоді відповіла на власне запитання:

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Знахар» автора Тадеуш Доленга-Мостович на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XI“ на сторінці 4. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи