Розділ IX

Торкнувся Марисиного ліктя й заговорив:

— Не варто плакати, панно Марисю. Щиро вам кажу, розважливо. Не варто. Мине час, біль вгамується. Шкода вас, оченята виплачете. Ви ж у сто разів за нього краща. Це він нехай переживає. Скривдив вас, Бог його за це покарає. Ніщо на світі не минає марно. Такий уже закон. Це як із граблями. Наступиш на зубці. Думаєш, що граблям шкоду робиш, а й не зглянешся, як граблі держалном як не торохнуть по голові… Закон такий. Ну, не плачте, панно Марисе…

Зворушений її сльозами й власного безпорадністю, він і сам ледь не плакав. Легенько погладив її по спині, що здригалася від ридань.

— Тихо, панно Марисе, тихо, — говорив він. — Не треба, не варто. Скривдив вас… скривдив. Лихий чоловік. Безсовісний.

— Але за що, за що! — ридала Марися. — Він мені, щоправда, не подобався… ніколи… Але я не зробила йому нічого поганого.

Собек замислився.

— Про кого це ви говорите?

— Про нього, про Войдилла…

— Про старого? — вражено запитав Собек.

— Ні, про цього… колишнього семінариста.

— Зенона? А що цей хуліган вам заподіяв?

— Обізвав мене жахливими словами… При людях! Такий сором! Такий сором! Як я тепер людям в очі дивитимусь?

І вона заломила руки.

Собек відчув, як йому кров ударила в обличчя. Доки він думав, що це пан Чинський скривдив дівчину, то мимоволі ставився до цього з певною байдужістю як до втручання Господнього провидіння, проти якого всі ми безсилі. Та довідавшись, що йдеться про молодшого Пана-добродія, він раптом розлютився.

— Що саме він вам сказав? — запитав Собек намагаючись зберігати спокій.

Якби Марися не була цим така вражена й схвильована, то звісно, не розповідала б нічого. Якби вона мала час подумати, то зрозуміла би, що немає сенсу розповідати про це панові Собеку, сторонній людині. Та цієї миті вона занадто прагнула співчуття. І як уміла, тремтячим голосом розповіла про цей жахливий випадок.

Вислухавши, Собек заспокоївся й навіть засміявся.

— І чого ви лишень звертаєте на такого дурня увагу, — мовив він. — Чи він щось говорить, чи пес бреше — однаково. Немає чим перейматися.

— Легко вам говорити…

— Легко чи ні, це інша справа, а Зенона не варто сприймати серйозно. Що для вас Зенон? Начхати та й годі…