Чинський заперечно похитав головою.
— Панно Марисю, ви б не засуджували мене, якби розуміли, що таке туга.
— Як це? — обурилася вона. — Як це я не знаю, що таке туга? Я знаю чи не краще за вас.
— Ні! — махнув він рукою. — Це неможливо. Ви найменшого уявлення не маєте про тугу. Ви знаєте, я часом думав, що збожеволів?.. Так! Збожеволів! Не вірите? Тоді гляньте.
І витягнув із кишені маленьку рожеву книжечку.
— Знаєте, що це таке?
— Ні.
— Це квиток на корабель до Бразилії. За чверть години до відплиття я забрав свої чемодани з каюти й замість до Бразилії, поїхав до Людвикова. Я не міг, просто не міг! А вже потім були найбільші муки! Я намагався дотриматися своєї обіцянки, але не міг відмовитися від приїздів до Радолишок. Мені не можна було шукати зустрічі з вами, але ж це могло статися випадково. Правда? Тоді б я не порушив обіцянки.
Марися раптом споважніла.
— Здається, ви вчинили погано, не дотримуючись даного собі слова.
— Чому? — обурився він.
— Бо… ви мали рацію, коли не хотіли бачитися зі мною.
— Я був ідіотом! — вигукнув він.
— Ні, ви були розсудливим. Заради нас обох… Адже це не має жодного сенсу.
— Он як? Невже ви мене справді ненавидите настільки, що не хочете навіть бачити?
Марися глянула йому просто в очі.
— Ні, пане! Буду з вами щирою. І я сумувала за вами дуже, дуже…
— Марисенько! — простягнув до неї руки.
Вона похитала головою.
— Зараз, я все скажу. Почекайте. Я дуже сумувала. Мені було погано… Так погано. Я навіть… плакала…
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Знахар» автора Тадеуш Доленга-Мостович на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ IX“ на сторінці 4. Приємного читання.