Розділ IX

— А до вас я не сяду, — відказав на те Собек.

— А чого б це?

— Бо між вами є негідник, а я з негідниками справи не маю.

Запала мовчанка, а тоді третій голос запитав:

— А кого це ви на думці маєте, коли на те ваша ласка?

— На думці я його не маю, — спокійно процідив Собек. — Я його зневажаю. А коли вам цікаво, про кого це я, пане Войдилло, то якраз про вас.

— Про мене?

— Так, про вас, пане екс-семінаристе! Для мене ви негідник і до вас я не пристану.

— За що ви людину образили, пане Собеку? — примирливо озвався хтось із компанії.

— Не людину, а скотину. Ба гірше, бо ще й хулігана.

— Та він п’яний чи що? — закричав Зенон.

— Чи п’яний? Ні, пане Войдилло, я не напідпитку. Я геть тверезий. Не те, що ви, по рівчаках ночуєте. Непристойним чином на молодих дівчат нападаєте. Лише п’яна, перепрошую, свиня може невинну й беззахисну дівчину на вулиці серед людей паскудними словами ображати. Ось так.

І бренькнув кілька тактів з «Осінніх маневрів».

— Це йому про ту Мариську йдеться, що в Шкопкової працює.

— Певне, що про неї, — підтвердив Собек. — Про неї, що її такий негідник, як шановний пан Войдилло…

— Замовкніть! — вигукнув Войдилло. — Годі з мене!

— Вам годі, а мені мало!

— Пильнуйте свого носа!

— Та й ви може на свій глянути. От лише темно. Здалеку не видко. Але до мене ви не підійдете, бо боїтеся.

Зенон засміявся.