Розділ 10

— Тихіше! Тихіше! — крикнув Пугач. — Повільніше! Бо голова може від того галасу розболітися — і від надміру інформації. Уявіть собі, панове, що буде, як ми його таки припечемо! Він же нас до смерті заговорить!

Кріль і Сіліфант голосно зареготіли. Кенна й Нератін Чека до їхніх веселощів не долучилися. Не долучився до них також і Берт Брігден, який саме вийняв з жару прут і придивлявся до нього критично. Залізо було розжарене так, що видавалося транспарентним, наче не залізо то було, а заповнена текучим полум’ям скляна трубка.

Ріенс побачив те й захрипів.

— Я знаю, як знайти мисливця за нагородами й дівчину! — крикнув. — Знаю те! Скажу вам!

— Ну напевне.

Кенна, яка все ще намагалася читати у його думках, аж скривилася, піймавши хвилю розпачливої, безсилої люті. У мозку Ріенса знову щось тріснуло, якась чергова перегородка. Зі страху він скаже щось, подумала Кенна, що мав намір притримати до кінця, як козирну карту, туза, яким він міг би перебити інші тузи на останній, вирішальній роздачі за найвищу ставку. А зараз, від звичайного обридливого страху перед болем, викине того туза на шістку.

Раптом щось тріснуло і в її голові, відчула вона у скронях спочатку гаряче, а тоді холод.

І вже знала, знала приховану думку Ріенса.

Боги, подумала. Ото я встрягла у проблеми…

— Скажу! — завив чародій, червоніючи й впиваючись вибалушеними очима в обличчя коронера. — Я скажу тоді, Скеллене, щось насправді важливе. Ваттьє де Рідо…

Кенна раптом почула іншу чужу думку. Побачила, як Нератін Чека з рукою на кинджалі сунеться до дверей.

Застукотіли чоботи, до світлиці увірвався Бореас Мун.

— Пане коронере! Швидко, пане коронере! Приїхали… Ви не повірите хто!

Скеллен жестом стримав Брігдена, який уже нахилявся із залізом до п’яток шпигуна.

— Треба тобі у лотерею грати, Ріенсе, — сказав, дивлячись у вікно. — У житті не зустрічав я нікого, хто мав би такий фарт.

У вікно було видно збіговисько, а усередині збіговиська пару на конях. Кенна відразу знала, хто то. Знала, ким є худий гігант із блідими риб’ячими очима, що їхав на рослому гнідку.

І хто та попелястоволоса дівчина на чудовій вороній кобилі. Зі зв’язаними руками й ланцюгом на шиї. Із синцем на напухлій щоці.

Висогота повернувся до хати у поганому настрої, пригноблений, мовчазний, злий навіть. Призвела до того розмова із селянином, який приплив човном за шкірами. Може, востаннє до весни, сказав селянин. Погода день за днем псується, мжичка й вітер такі, що страх на воду випливати. Ранками на калюжах лід, того й дивися — почне сніжити, тоді човен ховай до сараю, витягай санчата. Але на Переплут навіть із санчатами не можна, тут проталина на проталині буде…

Хлоп мав рацію. Під вечір захмарилося, із темно-синього неба посипалися білі кришталики. Поривчастий східний вітер поклав сухий очерет, білими баранцями загуляв поверхнею заплави. Стало пронизливо, болісно холодно.

Післязавтра, подумав Висогота, свято Саовін. Згідно з ельфійським календарем, за три дні буде вже новий рік. Згідно з календарем людей, до нового року треба почекати ще два місяці.