Розділ 10

Розташувалися ми у селі обозом. Скеллен, як і було умовлено, зайняв світлицю. Після неповної години ми впіймали невидимого шпигуна на вареника. Класичним способом, наче з підручника.

— Прошу підійти, — голосно наказав Пугач. — Прошу підійти й глянути на один документ… Стривайте! Чи всі вже? Щоб мені двічі не пояснювати.

Оль Гарсгайм, який власне надпив з дійниці трохи розведеної кисляком сметани, облизав губи від сметанкових вусів, відставив посудину, роззирнувся, порахував. Дакр Сіліфант, Берт Брігден, Нератін Чека, Тіль Ехрад, Йоанна Сельборн…

— Немає Дуффіцея.

— Позвати.

— Кріль! Дуффі Кріль! До командира на нараду! Щодо важних наказів! Бігом!

Дуффіцій Кріль, задиханий, забіг до хати.

— Усі, пане коронере, — доповів Оль Гарсгайм.

— Залиште вікно відчиненим. Смердить тут часником так, що здохнути можна. Двері також відчиніть, зробіть протяг.

Брігден і Кріль слухняно відчинили двері й вікно. А Кенна вчергове ствердила, що з Пугача міг би вийти по-справжньому чудовий актор.

— Панове, прошу підійти! Я отримав від імператора оцей ось документ, таємний і незвичайно важливий. Прошу уваги…

— Зараз! — крикнула Кенна, висилаючи сильний направлений імпульс, який за своєю дією на відчуття був близьким до удару блискавки.

Оль Гарсгайм і Декр Сіліфант підхопили дійниці й одночасно хлюпнули сметаною у вказаному Кенною напрямку. Тіль Ехрад розмашисто сипонув зі схованого під столом ковша борошна. На підлозі кімнати матеріалізувався сметанно-борошняний абрис, спершу безформний. Але Берт Брігден був напоготові. Безпомилково оцінивши, де має бути голова вареника, з усіх сил дзенькнув об ту голову чавунною пательнею.

Потім усі кинулися на обліпленого сметаною і борошном шпигуна, здерли в нього з голови шапку-невидимку, схопили за руки й ноги. Перекинувши стіл ніжками догори, прикрутили до них кінцівки впійманого. Стягнули з нього чоботи й онучі, одну з онуч сунули у розкритий до крику рот.

Аби увінчати справу, Дуффіцей Кріль з розмаху копнув упійманого під ребра, а інші із задоволенням дивилися, як у вдареного вирячуються очі.

— Чудова робота, — оцінив Пугач, який весь цей — небувало короткий — час не рухався, стоячи зі схрещеними на грудях руками.

— Браво. Дякую. Передусім тобі, пані Сельборн.

Зараза, подумала Кенна. Як так далі піде, я і справді готова стати офіцером.

— Пане Брігдене, — холодно сказав Стефан Скеллен, ставши над розіп’ятим між ніжками столу бранцем, — прошу покласти залізо на вугілля. Пане Ехраде, прошу пильнувати, аби поблизу хати не крутилися діти.

Він нахилився і зазирнув упійманому в очі.