Розділ 10

— Хто з тобою зустрінеться, — пробелькотів дід, — той вже смерть не віджене… Бо ти сама є смертю.

Дівчина дивилася на нього. Довго. І досить байдуже.

— Ти правий, — сказала нарешті.

Десь на болотах, далеко, але значно ближче, ніж попередньо, вдруге пролунало жахливе виття банші.

Висогота лежав на підлозі, на яку осунувся, коли вставав з ліжка. Із ляком зрозумів, що не може встати. Серце його стукотіло, підходило до горла, давилося.

Він уже знав, чию смерть провіщує нічний крик ельфійського привида. Життя було чудове, подумав. Незважаючи ні на що.

— Боги… — прошепотів. — Я у вас не вірю… Але якщо ви все ж існуєте…

Потворний біль раптом вибухнув у нього в грудях. Десь на болотах, далеко, але значно ближче, ніж попередньо, банші заскавчала несамовито втретє.

— Якщо існуєте, опікуйтеся відьмачкою в дорозі!