Розділ 10

Вежа Ластівки. Відьмак. Книга 6

— Але ж хоча б вислухайте, пане коронере. — Кенна не мала таланту Пугача, не уникнула штучності, але у сценці, що вона її відігрувала, штучність і заклопотаність прохачки були прийнятними. — Хоча б вислухайте…

— Кажи, Сельборн. Тільки коротко й по суті!

— Шпигує за нами вже дня два, — пробурмотіла вона, удаючи, що принижено викладає свої рації. — Від Клермонту. Мусить таємно їхати за нами, а на біваках приходить, невидимий, крутиться серед людей, слухає.

— Слухає, шпигун холерний. — Скеллену не довелося вдавати суворого й розгніваного, у голосі його вібрувала лють. — Як ти його викрила?

— Як ви позавчора перед корчмою давали накази пану Сіліфанту, котяра, що на лавці спав, засичав і вуха притис. Мені то підозрілим здалося, бо нікого у тому боці не було… А потім я щось відчула, начебто думку, чужу думку й волю. Коли навколо самі свої думки, звичайні, то для мене така думка чужа, пане коронере, то начебто хтось крикнув гучно… Почала я приглядатися, уважно, за двох, і його відчула.

— Завжди можеш його відчувати?

— Ні. Не завжди. Має він якийсь магічний захист. Відчуваю його тільки дуже зблизька, і то не кожного разу. Тому тре’ прикидатися, бо невідомо, чи не криється він якраз поблизу.

— Аби його не сполохати, — процідив Пугач. — Аби не сполохати… Я хочу його живцем спіймати, Сельборн. Що пропонуєш?

— Упіймаємо його на вареника.

— На вареника?

— Тихіше, пане коронере.

— Але… Ах, не важливо. Добре. Даю тобі повну свободу дій.

— Завтра зробіть так, аби ми стали на постій у якомусь селі, у хаті. А решту я вже влаштую. А тепер для видимості вилайте мене суворо, а я піду собі.

— Нічого мені тебе лаяти, — посміхнувся він до неї очима і легенько підморгнув, прибираючи разом із тим виразу обличчя суворого командира. — Бо я задоволений тобою, пані Сельборн.

Сказав «пані». Пані Сельборн. Наче до офіцера.

Знову підморгнув.

— Ні! — сказав і махнув рукою, пречудово граючи свою роль. — У проханні відмовляю! Кроком руш!

— Слухаюся, пане коронере!

* * *

Наступного дня, пізно після полудня, Скеллен наказав стати табором у селі над річкою Лете. Село було багате, оточене гостроколом, заїжджали в нього через елегантні ворота зі свіжих соснових колод. Село звалося Говорог — а бралася та назва від малої кам’яної каплички, у якій стояла солом’яна лялечка, що зображувала єдинорога.

Я пам’ятаю, згадувала Кенна, як ми реготали з того солом’яного божка, а солтис із поважною міною пояснював, що святий говорог, який селом опікувався, роки тому був золотим, тоді срібним, був мідяним, було його кілька версій кістяних і кілька зі шляхетного дерева. Але всіх їх грабували й крали. Здалеку приїздили, аби пограбувати чи вкрасти. Тільки як говорог став солом’яним, настав спокій.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Вежа Ластівки. Відьмак. Книга 6» автора Сапковський А. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 10“ на сторінці 3. Приємного читання.

Зміст

  • Розділ без назви (1)

  • Розділ без назви (2)

  • Розділ без назви (3)

  • Розділ 1

  • Розділ без назви (5)

  • Розділ 2

  • Розділ без назви (7)

  • Розділ 3

  • Розділ без назви (9)

  • Розділ 4

  • Розділ без назви (11)

  • Розділ 5

  • Розділ без назви (13)

  • Розділ 6

  • Розділ без назви (15)

  • Розділ 7

  • Розділ без назви (17)

  • Розділ 8

  • Розділ без назви (19)

  • Розділ 9

  • Розділ без назви (21)

  • Розділ 10
  • Розділ без назви (23)

  • Розділ 11

  • Світ під час війни [35]

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи