Розділ 7

— Вони у безпеці, — запевнив вампір, підганяючи мула Драакуля. — Всі троє. Мільва, Любисток і вочевидь Ангулема, яка вчасно дісталася до нас у долині Сансретур і про все розповіла, не жаліючи різних барвистих слів. Ніколи не міг я зрозуміти: чому у вас, людей, більшість проклять і лайок відсилає до сфер еротики? Адже секс є чудовим, він пов’язаний із красою, радістю, приємностями. Як можна назви статевих органів уживати як вульгарний синонім…

— Тримайся теми, Регісе, — перервав Ґеральт.

— Так, вибачаюся. Попереджені Ангулемою щодо бандитів, які наближалися, ми безвідкладно перейшли кордон Туссану. Мільва, правда, у захваті не була, поривалася повернутися і йти до вас на допомогу. Я зумів її від того відговорити. А Любисток, на диво, замість радіти із захисту, який дає кордон князівства, явно мав душу у п’ятках… Чого він так лякається Туссану, не знаєш часом?

— Не знаю, але здогадуюся, — кисло відповів Ґеральт. — Бо це не перше місце, де наш приятель-бард набешкетував. Зараз він трохи прийшов до тями, бо перебуває у добрій компанії, але змолоду святого для нього не було. Сказав би я, що безпечно поряд із ним себе почували тільки їжаки й ті жінки, які встигли залізти на саму верхівку високого дерева. А чоловіки тих жінок чомусь на трубадура ображалися — грець його знає чому. У Туссані точно є якийсь чоловік, у якого при виді Любистка можуть з’явитися певні спогади… Але насправді то не важливо. Повернімося до конкретики. Що з погонею? Я сподіваюся, що…

— Не думаю, — усміхнувся Регіс, — аби вони прийшли за нами у Туссан. Там на кордоні повно мандрівного рицарства, яке страшенно нудиться і шукає тільки приводу до бійки. Та що там, ми, разом із групою пілігримів, яких зустріли на кордоні, відразу потрапили до святого гаю Мюрквід. А місце те пробуджує страх. Навіть пілігрими та хворі, які з найдальших закутків мандрують до Мюрквіду по зцілення, затримуються у поселенні недалеко від краю лісу, не сміючи заходити вглиб. Бо ходять плітки, що, хто зважиться увійти до святої діброви, закінчить спаленим на повільному вогні у Вербовій Бабі.

Ґеральт втягнув повітря.

— Чи ж то…

— Авжеж. — Вампір знову не дозволив йому закінчити. — У гаю Мюрквід стоять друїди. Ті, що раніше мешкали в Анґрені, у Каед Ду, потім відійшли до озера Мондуїрн, а врешті до Мюрквіду, у Туссан. Було нам призначено до них потрапити. Не пам’ятаю, чи я вже говорив, що то нам призначено?

Ґеральт сильно видихнув. Кагір, який їхав за його спиною, також.

— Твій знайомий серед друїдів є?

Вампір знову усміхнувся.

— То не знайомий, а знайома, — пояснив. — Авжеж, вона серед них є. Навіть підвищилася у ранзі. Тепер головує в усьому Колі.

— Ієрофантка?

— Фламініка. Так зветься найвищий друїдський титул, коли носить його жінка. Ієрофантами бувають тільки чоловіки.

— Вірно, забувся. Розумію так, що з Мільвою та рештою…

— Вони тепер під опікою фламініки й Кола. — Вампір, як завжди, відповів на запитання, не дослухавши його, після чого відразу перейшов до відповіді на запитання, ще навіть не поставлене. — Я відразу поспішив вам назустріч. Бо ж сталася подія загадкова. Фламініка, якій я почав представляти нашу справу, закінчити мені не дала. Заявила, що знає про все. Що вже певний час очікує на наш прихід…

— Що?

— Я також не зумів приховати недовіри. — Вампір стримав мула, підвівся у стременах, роззирнувся.

— Шукаєш когось чи чогось? — запитав Кагір.