Розділ 7

На обличчі ельфійки вималювався вираз спокою та щастя.

Аваллак’х перервав тишу далеко не відразу.

— Це Лара Доррен еп Шіадаль. Вочевидь, це не могила, лише кенотаф. Тебе дивує вигляд пам’ятника? Що ж, проект вирізати з мармуру обох коханців — Лару й Крегеннана з Лоду — підтримки не знайшов. Крегеннан був людиною, було б святотатством марнувати амелльський мармур на його статую. Було б блюзнірством ставити статую людини тут, у Тір-на-Беа Араїнне. З іншого боку, ще більшим злочином було б умисно нищити пам’ять про те почуття. Тож скористалися золотою серединою. Крегеннана… формально тут немає. А втім, він є. У погляді й позі Лари. Коханці залишилися разом. Ніщо не зуміло їх розділити. Ні смерть, ні забуття… Ні ненависть.

Відьмаку здалося, що байдужий голос ельфа на мить змінився. Але то ж не було можливим.

Аваллак’х наблизився до скульптури, обережним, делікатним рухом погладив мармурове плече. Потім відвернувся, на його трикутному обличчі знову з’явилася звична, трохи насмішкувата усмішка.

— Чи ти знаєш, відьмаче, що є найбільшим мінусом довговічності?

— Ні.

— Секс.

— Що?

— Ти вірно почув. Секс. Після неповних ста років він стає нудним. Немає у ньому вже нічого, що могло б притягати й надихати, що могло б повернути магію новизни. Все вже було… В той чи інший спосіб, але було. І тоді раптом приходить Кон’юнкція Сфер, і тут з’являєтеся ви, люди. З’являються тут недобитки людей, що прибули з іншого світу, з вашого давнього світу, який вдалося вам тотально знищити, вашими власними, все ще волохатими руками, ледве через п’ять мільйонів років після появи вас як виду. Вас жменька, середній вік життя ви маєте до смішного низький, тож ваше виживання залежить від темпу розплодження, через що бажання ніколи вас не полишає, секс повністю вами керує, це сила навіть більша, ніж інстинкт самозбереження. Померти — чому б ні, якщо раніше вдасться розплодитися: ото, із невеликими скороченнями, вся ваша філософія.

Ґеральт не переривав і не коментував, хоча мав велике бажання.

— І що раптом виявляється? — продовжував Аваллак’х. — Ельфи, байдужі до байдужих ельфійок, приймаються за завжди охочих людських жінок, байдужі ельфійки від перверсійної цікавості віддаються завжди повним бажання і бадьорості людським самцям. І діється щось, розтлумачити чого не може ніхто: ельфійки, які завжди мають овуляції раз на десять-двадцять років, спілкуючись із людьми, починають овулювати при кожному сильному оргазмі. Почав діяти якийсь прихований гормон, а може, комбінація гормонів. Ельфійки розуміють, що практично дітей вони можуть мати тільки з людьми. То завдяки ельфійкам ми вас не винищили, коли ми ще були сильніші. А потім то вже ви були сильнішими й почали нищити нас. Але ельфійок ви все ще мали у союзниках. То вони були прихильницями співжиття, співпраці й співіснування… і не хотіли визнавати, що насправді йшлося тільки про співспання.

— Що це має, — відкашлявся Ґеральт, — спільного зі мною?

— З тобою? Абсолютно нічого. Але з Цірі — багато чого. Цірі ж є потомком Лари Доррен еп Шіадаль, а Лара Доррен була прихильницею співіснування з людьми. Головним чином — із однією людиною. Із Крегеннаном з Лоду, людським чародієм. Лара Доррен співіснувала з отим Крегеннаном часто і з результатом. Кажучи простіше — вона завагітніла.

Відьмак і цього разу зберіг мовчання.

— Проблема у тому, що Лара Доррен не була звичайною ельфійкою. Вона була генетичним зарядом. Спеціально підготовленим. У результаті багаторічної праці. У поєднанні з іншим зарядом, мається розуміти — ельфійським, вона мала народити дитину ще більш спеціальну. Понісши від сімені людини, вона поховала той шанс, змарнувала результати сотень років планування і приготувань. Так, принаймні, тоді думалося. Ніхто не припускав, що сплоджений Крегеннаном метис міг успадкувати від повноцінної матері щось позитивне. Ні, такий мезальянс не міг принести нічого доброго…

— І тому, — втрутився Ґеральт, — його було суворо покарано.

— Не так, як ти думаєш. — Аваллак’х швидко глянув на нього. — Хоча зв’язок Лари Доррен і Крегеннана завдав незліченних шкод ельфам, а для людей міг принести тільки добро, саме люди, а не ельфи, вбили Крегеннана. Люди, не ельфи, погубили Лару. Саме так і було, незважаючи на те, що у багатьох ельфів були причини ненавидіти коханців. Крім іншого — й особисті.

Ґеральт уже вдруге здивувався незначній зміні у голосі ельфа.

— Так чи інакше, — продовжив Аваллак’х, — співіснування луснуло, наче мильна бульбашка, народи стрибнули один одному до горла. Почалася війна, яка триває досі. А тим часом генетичний матеріал Лари… Він, як ти вже, мабуть, здогадався, існує. І навіть розвивається. На жаль, він мутував. Так-так. Твоя Цірі — мутант.