Розділ 7

— Справді.

— Тому що я просто не вірю у твої метафізичні банальності про мету, плани й наперед відомі задуми творців. Не вірю я також у ваше славетне провіщення Ітліни й інші пророцтва. Я маю їх, уяви собі, за таку само брехню і містифікацію, як оте твоє наскальне малювання. Фіолетовий бізон, Аваллак’ху. Нічого більше. Не знаю, чи ти не вмієш, чи не хочеш мені допомогти. Втім, я за це не ображаюся…

— Кажеш, що я не вмію чи не бажаю тобі допомогти. Яким же чином міг би?

Ґеральт на мить замислився, абсолютно розуміючи, що від вірно сформульованого запитання залежить багато що.

— Я знайду Цірі?

Відповідь була миттєвою.

— Знайдеш. Лише для того, аби відразу втратити. До того ж — назавжди, безповоротно. А до того, як це станеться, ти втратиш усіх, хто тебе супроводжує. Одного зі своїх товаришів ти втратиш протягом найближчих тижнів, може, навіть днів. Може, навіть годин.

— Дякую.

— Я ще не скінчив. Безпосереднім і швидким результатом твого втручання у перемелювання зерен Метою та Планом буде смерть кількадесяти тисяч людей. Що, зрештою, великого значення не має, бо швидко після того життя втратять кількадесят мільйонів людей. Світ, який ти знаєш, попросту зникне, перестане існувати, аби після того, як мине необхідний час, відродитися в абсолютно новій іпостасі. Але саме на це ніхто не мав і не стане мати абсолютно ніякого впливу, ніхто не в змозі цьому запобігти або змінити порядок справ. Ані ти, ані я, ані чародії, ані Відаючі. Ані навіть Цірі. Що ти скажеш?

— Фіолетовий бізон. І тим не менш — дякую тобі, Аваллак’ху.

— Тим часом, — стенув плечима ельф, — трохи цікаво мені, що може зробити камінчик, який потрапляє у шестерні жорен… Чи я можу ще щось для тебе зробити?

— Скоріше ні. Бо показати мені Цірі ти, як думаю, не зумієш?

— Хто таке сказав?

Ґеральт стримав дихання.

Аваллак’х швидко підійшов до стіни печери, даючи знак, аби відьмак ішов слідом.

— Стіни Тір-на-Беа Араїнне, — вказав він на іскристий гірський кришталь, — мають особливі властивості. А я, скажу не вихваляючись, маю особливі вміння. Поклади на тому руки. Вдивляйся. Думай інтенсивно. Про те, як сильно вона тебе зараз потребує. І задекларуй їй, скажімо так, ментальне бажання допомоги. Думай про те, що бажаєш бігти на порятунок, бути поруч, щось у тому роді. Картинка повинна з’явитися сама. І бути чіткою. Дивися, але стримайся від різких реакцій. Нічого не кажи. То буде видіння, не комунікація.

Він послухався.

Перші видіння, проти всього обіцяного, не були чіткими. Були неясні, але зате настільки раптові, що він відсахнувся. Відрубана рука на столі… Кров, що розлилася на льодяній поверхні… Скелети на скелетах коней… Йеннефер, закута у кайдани…

Вежа? Чорна вежа? А за нею, на тлі… Полярне сяйво?

І раптом, без застереження, картинка зробилася чіткою. Аж надто чіткою.