Розділ 7

Ґеральт дивився на те мовчки.

Нарешті ельф відступив на крок, розглядаючи наскальну фреску, що являла вже цілу мисливську сцену. Фіолетового й смугастого бізона гнали дикими підскоками худі, недбалими рухами пензля намальовані фігурки з луками та списами.

— Що воно має бути? — не витримав Ґеральт.

Ельф глянув на нього скоса, сунувши чистий кінчик пензля до рота.

— Це, — заявив, — доісторичний малюнок, виконаний первісними людьми, які мешкали у цій печері тисячі років тому й займалися, головним чином, полюванням на давно вже вимерлих фіолетових бізонів. Деякі з доісторичних мисливців були творцями, відчували глибоку потребу художнього мислення. Увіковічувати те, що грало в їхніх душах.

— Захопливо.

— Напевно, — погодився ельф. — Ваші вчені вже роками лазять по печерах і шукають сліди первісної людини. І скільки б разів вони таке не знаходили, будуть непомірно захоплені. Бо тоді знайдуть докази, що на цьому березі й у цьому світі водночас ви не є приблудами. Докази того, що ваші предки мешкали тут століттями, тож світ належить їхнім спадкоємцям. Що ж, будь-яка раса має право на якесь там коріння. Навіть ваша, людська, чиє коріння все ж треба шукати на верхівках дерев. Ха, смішний каламбур, тобі не здається? Вартий епіграми. Любиш легку поезію? Як думаєш, що б іще домалювати?

— Домалюй пралюдським мисливцям великі здійняті фалоси.

— Це ідея. — Ельф занурив пензлик у фарбу. — Фалічний культ типовий для примітивних цивілізацій. Також це може прислужитися виникненню теорії, що людська раса схильна до фізичної дегенерації. Предки мали фалоси наче дубці, а потомкам зосталися смішні, залишкові членчики… Дякую, відьмаче.

— Немає за що. От, грало в мене на душі. Але ж фарба виглядає дещо свіжою для доісторичної.

— За три-чотири дні вона зблякне під впливом солі, яку виділяє стіна, і малюнок стане таким доісторичним, що хоч стій, хоч падай. Ваші вчені пообсцикаються з радощів, як його побачать. Жоден, я голову даю на відсіч, не розпізнає мого жартику.

— Упізнають.

— І яким же чином?

— Ти ж не втримаєшся, аби не підписати шедевр.

Ельф сухо засміявся.

— Влучно! Розшифрував ти мене безпомилково. Ех, вогонь марнославства, як же важко митцю пригасити його у собі. Я вже підписав картину. Ось тут, дивись.

— А то не змійка?

— Ні. То ідеограма, що означає моє ім’я. Я звуся Креван Еспане еп Каомган Маха. Для зручності я користуюся псевдонімом Аваллак’х, і ти також можеш звертатися до мене саме так.

— Так і зроблю.

— А тебе звуть Ґеральт із Рівії. Ти відьмак. Утім, зараз ти не полюєш на потвор і бестій, зайнятий розшуками зниклих дівчат.