Розділ 6

— У подібних ампулах випускається рідкий екстазі, — пояснила Крамлі, підійшовши ближче, щоб розглянути знахідку.

— Екстазі? — Харрі похитав головою. — Літні християнські демократи, може, і злягаються в борделях, але препарати не вживають.

— Ампулу перевіримо, — відповіла Крамлі. Було помітно, що вона незадоволена — ще б пак, проґавити такий доказ.

— А тепер поглянемо, що в нас іззаду, — продовжував він.

Багажник машини був настільки ж охайний і чистий, наскільки захаращеним виявився салон.

— Акуратист, — зробив висновок Харрі. — У салоні, швидше за все, орудують дружина й дочка, але в багажник він їх не пускає.

У світлі кишенькового ліхтарика, наведеного Крамлі, блиснув ящик з інструментами. Тут усе сяяло чистотою, і лише трохи вапна на викрутці свідчило про те, що цей інструмент використовували.

— Ще трохи віктимології, хлопці. Припускаю, що Мольнес особливо майстровим не був. Цей інструмент жодного разу не вступав у контакт із двигуном. Зате його використали, щоб повісити вдома, на кам’яній стінці, скажімо, сімейний портрет.

Тієї ж миті у нього над вухом радісно задзвенів комар. Харрі ляснув себе по щоці, відчувши долонею вологий холод власної шкіри. Сонце вже сіло, але спека не спадала, зате вітер стих, і здавалося, що волога сама виступає із землі в них під ногами й так просочує повітря, що його можна пити як воду. Поруч із запасним колесом лежав домкрат, що на вигляд теж жодного разу не використовувався, і ще вузький коричневий шкіряний кейс, цілком доречний у машині дипломата.

— Що в кейсі? — запитав Харрі.

— Він замкнений, — відповіла Крамлі. — Автомобіль формально вважається територією посольства й тому не входить у нашу юрисдикцію, так що ми не маємо права його розкривати. Але якщо серед нас представник Норвегії, то ми, можливо…

— Шкода, але в мене немає дипломатичного статусу, — сказав Харрі, дістав кейс із багажника й поклав його на землю. — Але я кажу, що цей предмет більше не перебуває на норвезькій території, і тому пропоную вам розкрити його, поки я сходжу в хол і поговорю із власником мотелю.

І Харрі повільним кроком перетнув патіо. Ноги набрякли після авіаперельоту, сорочка намокла від поту, хотілося пити. Якщо не зважати на все це, то знову зайнятися справою виявилося не так уже й погано. Від останнього разу пройшло чимало часу. Він помітив, що «м» на вивісці теж згасла.