Розділ 36

І він раптово вибухнув сміхом. Харрі вимушено усміхнувся.

Єнс подивився на годинник й підхопився:

— У США вже відкриваються біржі. Бісова робота. Побачимося. Подумай щодо того, що я розповів тобі про мою сестру.

Він зник за дверима, а Харрі все сидів, курив сигарету й думав про його сестру. Потім він взяв таксі в Патпонг. Він сам не знав, що шукає, але ввійшов у стрип-бар, замовив пива й відразу пішов відтіля. Поїв жаб’ячих лапок у «Ле Бушероні», до нього підійшов хазяїн закладу й почав скаржитися поганою англійською, як він нудьгує за Нормандією. Харрі розповів йому, що його дідусь був у Нормандії в день «Д». Це була неправда, але француз від його слів просто засяяв.

Заплативши, Харрі вирушив до іншого бару. Дівчина на високих підборах підсіла до його столика, підвівши виразні карі очі, запитала, чи не бажає він зайнятися оральним сексом. Звісно, бажаю, подумав він про себе, але заперечно похитав головою. Він помітив, що на телеекрані, що висів над дзеркальною стійкою бару, показують гру «Манчестер Юнайтед». У дзеркалах відбивалися дівчата, що танцювали прямо за його спиною на крихітній сцені. їхні соски були заклеєні золотими паперовими зірками, рівно настільки, щоб показати, що в барі дотримуються заборони на оголене тіло. До трусиків був почеплений папірець із номером: поліція не запитувала, для чого це, але всім було відомо, що номер потрібний, щоб уникнути непорозумінь, коли клієнт замовляє дівчат у барі. Харрі вже помітив її. Номер 20. Дім стояла крайньою з чотирьох танцівниць, і її втомлений погляд радаром ковзав по чоловіках, що зібралися тут. Часом на її обличчі з’являлася усмішка, але очі при цьому виглядали порожніми. Схоже, їй удалося встановити контакт із кістлявим чоловіком у тропічній уніформі. Німець, припустив Харрі, сам не знаючи чому. І подивився на її стегна, що погойдувалися з боку в бік, на її чорне блискуче волосся, що підстрибувало на спині, коли вона поверталася, на гладеньку, мерехтливу шкіру, що немов світилася зсередини. Якби не вираз обличчя, її можна було б назвати красунею, подумав Харрі.

У якийсь момент їхні погляди зустрілися в дзеркалі, і Харрі відчув занепокоєння. Та, схоже, вона його не впізнала, і він перевів погляд на телеекран, де красувалася спина гравця, якого мали замінити. Той самий номер. На футболці було написано: «Сульшер». Харрі немов отямився.

— От дідько! — вилаявся він, перекинувши склянку так, що кола вилилася на одну з куртизанок. Харрі рвонув до виходу, чуючи за спиною її обурені крики: «You not my friend!»[32].

He заставши вдома Івара Льокена, він подзвонив Тоньє Віг.

— Харрі, я саме намагалася зв’язатися з тобою! — швидко почала вона. — Учора Льокена не було на роботі, а сьогодні він сказав, що переплутав ресторан і чекав мене зовсім в іншому місці. Що відбувається?

— Іншим разом, — перервав її Харрі. — Ти не знаєш, де зараз Льокен?

— Ні. Зачекай, сьогодні ж середа. Він і ще двоє чоловіків із посольства мали бути на тематичному вечорі в «FCCT». Це такий клуб для іноземних кореспондентів у Бангкоку, але його членами є також багато експатів.

— Експатів?

— Вибач, Харрі. Ex-patriots. Іноземці, які живуть і працюють у Бангкоку.

— Тобто іммігранти?

Вона відповіла коротким смішком:

— Ми так себе не називаємо.

— Коли почався вечір? — запитав Харрі.

— Дев’ять хвилин на сьому.

— Дев’ять?

— Це така буддистська прикмета. Дев’ять — щасливе число.