Розділ 36

— Наприклад, я запросив на побачення ту дівчину в ліфті: заради чого? Імовірно, зі страху. Я просто хотів довести собі, що ще можу задивлятися на інших жінок. І нічого, власне кажучи, не довів. Адже Хільде… — Єнс замовк, добираючи слова. — У ній є те, чого я не знаходив в інших жінках. А я шукав, повір мені. Не знаю, чи зумію я пояснити, але в кожному разі я не міг відмовитися від неї, оскільки розумів, що знайти таку жінку непросто.

Харрі сидів і думав, що це, мабуть, непогане пояснення — не гірше від тих, що він чув раніше. Єнс, усміхаючись, грав келихом.

— На мене дійсно вплинуло перебування за ґратами, адже звичайно я не говорю про такі речі. Обіцяй, що нічого не розповіси моїм приятелям.

Тут до столика підійшов офіціант і подав їм знак.

— Ідемо, уже почалося, — сказав Єнс.

— Що почалося?

Офіціант повів їх у глиб ресторану, через кухню, нагору вузькими сходами. Прохід був весь заставлений тазами, на стільці сиділа баба, оголивши чорні зуби.

— Це від бетелю, — пояснив Єнс. — Мерзенна звичка. Вони все жують і жують його, поки не згниє мозок і не випадуть зуби.

Харрі почув голосні звуки за дверима. Офіціант прочинив двері, і вони опинилися на просторому горищі без вікон. Десятків два-три чоловіків збилися в тісне коло посередині. Вони люто жестикулювали і в руках простягали м’яті купюри. Більшість із них були білими, дехто у світлих бавовняних костюмах. Харрі здалося, що він упізнав одного з них: його обличчя він бачив у Письменницькій вітальні готелю «Орієнтал».

— Півнячі бої, — пояснив Єнс. — Приватний захід.

— Як же так?! — прокричав Харрі, бо стояв жахливий шум. — А я читав, що півнячі бої заборонені в Таїланді.

— Не зовсім. Влада дозволила їх у пом’якшеній формі, коли шпори на лапах обмотують, щоб птахи не знищили один одного. Ще зробили обмеження в часі, щоб не доводити до вбивства. Але тут усе відбувається за старими правилами. Без обмежень. Підійдемо ближче?

Харрі підвівся навшпиньки й, перегнувшись через людей, що стояли перед ним, подивився вниз на ринг. Два півні, рудий і жовтогарячий, із поважним виглядом ходили по колу, трясучи головами й не виявляючи один до одного жодного інтересу.

— Як же їх змусять битися? — запитав Харрі.

— Не турбуйся. Ці півні ненавидять один одного набагато сильніше, ніж ти думаєш.

— Чому?

Єнс глянув на нього.

— Вони опинилися на одному ринзі. І вони півні.

І ось, немов за сигналом, вони налетіли один на одного. Харрі бачив тільки крила, що хльоскали, і солому, що летіла вгору. Навколо ревіли від захвату, хтось навіть підстрибував на місці. На горищі плив дивний, солодкувато-гіркий запах поту й адреналіну.

— Бачиш того, з роздвоєним гребінцем? — запитав Єнс.