Розділ 26

— Ти божевільна! — видихнув він.

Вона тихо розсміялася й стрімко відплила геть.

Коли Руна вийшла з басейну, Харрі лежав на бортику в мокрому одязі. Відкривши очі, він побачив, що дівчина взяла сачок і намагається піймати велику бабку, що сиділа на водяній гладіні.

— Просто диво! — вигукнув Харрі. — Я був упевнений, що єдині комахи, які можуть вижити в Бангкоку, — це таргани!

— Дехто з гарних теж виживає, — відповіла Руна й обережно підняла сачок. Потім випустила бабку, і та з тихим гудінням почала кружляти над басейном.

— А що, таргани не гарні?

— Фу, гидота!

— Але вони не небезпечні й не злі.

— Може, й ні. Але й гарного в них теж, по-моєму, нічого немає. Вони просто існують, і край.

— Вони просто існують, — повторив за нею Харрі без іронії, скоріше задумливо.

— Вони такими створені. Такими, що нам увесь час хочеться розчавити їх. Якщо їх забагато.

— Цікава теорія.

— Послухай, — прошепотіла вона. — Всі навколо сплять.

— Бангкок ніколи не засинає.

— Ні, ти все-таки, послухай. Це звуки сну.

Ручку сачка було зроблено з алюмінієвої трубки, і Руна в неї подула. Було схоже на звук діджеріду. Харрі прислухався. Справді — звуки сну.

Руна пішла в душ. Харрі вже стояв у коридорі, викликавши ліфт, коли вона вийшла з душової, обмотана рушником.

— Твій одяг лежить на шезлонгу, — сказав він і закрив за собою двері.

Потім вони разом чекали ліфта. Цифри на червоному табло над дверима ліфта нарешті почали зворотний відлік.

— Коли ти їдеш? — запитала вона.