Розділ четвертий Реальність, дана у відчуттях

Нахилившись уперед, я розігналася, скільки вистачило мотора. Люди сахалися мене й тікали зі шляху. Я їхала не на заняття, а прямо в протилежному напрямку — від свого філологічного корпусу до головного. Я збиралася розвернутися, повернутися по своїх слідах і віддати чудо техніки захеканому власникові.

Я помилилася. Хазяїн сеґвея захекався, але не відстав: щойно повернувши, я в нього ледь не врізалася.

— Добре бігаєш, — я зіскочила з сеґвея.

— Розряд з легкої атлетики. Сподобалося?

— Дякую.

Група зацікавлених громадянок ніде не ділася — навпаки, стала щільніша. Завтра по гуртожитку поповзуть чутки, що далі, то дивовижніші. Причому ніхто не розповідатиме, як я була в підземеллі під університетом і бачила портал в інший світ. Замість цього чужа фантазія підсуне мені нову біографію в ролі подруги Бонда... тобто Матвія чи Захара, чи...

— До речі, мене звуть Семен. Для друзів Сем.

— Дар’я, — представилась я і ледве стримала напад нервового сміху. — Ну вибач, я справді спізнююся...

І побігла.