TextBook Підійшла насуплена Ліза:
— Гаємо час. Дар’є, треба тупо йти по поверхах і сканувати...
— Я нікуди не піду, — сказала я. — Поки його не побачу.
* * *Колись тут були бомбосховища — дуже давно. У занедбаних підземних приміщеннях валялися старі трухляві меблі, горами громадилися залізні уламки невідомих механізмів, мотки кабелю в зогнилій обмотці, зі стелі звисали голі знеструмлені дроти.
— Він за цими дверима, — сказав Гриша. — Якщо ти, як і раніше, хочеш...
— Хочу!
Гриша не став відмикати. Стенувши плечима, намалював рамку на бетонній стіні, і я пройшла її наскрізь.
Сем сидів на бетонній підлозі біля дальньої стіни — з одягу на ньому були труси й майка. У мене серце зависло, як комп’ютер, коли я його побачила у світлі єдиної тьмяної лампочки. По брудній підлозі розкидані були уламки, друзки, мотлох, виднілися сліди босих ніг, я уявила, як ще недавно Сем метався тут, розбивав об стіни уламки стільців, гатив у двері, а потім утомився й упав в апатію.
Я готувалася, збиралася, продумувала тактику поведінки, а тепер усі плани вилетіли в мене з голови. У нього були розквашені губи, і дихав він якось важко, наче через біль. Він підняв лице, у тьмяному світлі лампи я побачила, як розширюються його зіниці:
— Хто це тебе?!
Він підхопився:
— Хто тебе вдарив? Я його...
Сем кинувся до мене, зупинився за два кроки, вдивився в моє лице...
І позадкував. Я мовчала.
— Це що... це... я?!
Людина не може так прикидатись. Я бачила, яке моторошне для нього було це усвідомлення. Шок.
— Сем, послухай...
Він провів долонею по лобі:
— Я не знаю, що зі мною. Якщо в мене шизофренія або щось іще гірше... Тоді все правильно. Усе правильно... мені нема чого звідси виходити.
— Сем, що ти пам’ятаєш... останнє?
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Темний світ. Рівновага» автора Дяченки Марина та Сергій на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ сімнадцятий Розплата“ на сторінці 4. Приємного читання.