Розділ дєсятий Жертви

— А є прості Тіні — й непрості?

Новий порив вітру пройшовся по алеї, зриваючи листя з кущів.

— А тобі Інструктор не розповідав? — запитала Ліза.

— Що саме?

— Щодо простих Тіней і... ні?

— Не розумію, — зізналась я.

Ліза й Гриша перезирнулися. Ліза хотіла щось сказати, але тут Піпл нервово принюхався:

— Та-ак... На ловця і звір біжить.

Гілки найближчої ялинки заворушилися, наче в новорічній казці. З хвої вибрався чоловік. Незрозуміло, як він там уміщався, але ще більше я була вражена, коли зрозуміла, що білий наліт на його одязі — це паморозь. Лице новоприбулого було вкрите кристаликами льоду, крижані голки злітали з одягу, коли він рухався, незграбно й повільно, наче пізно восени підморожена муха.

Його погляд упав на нас — у ньому спершу проявилася цікавість, а за мить — жах. Він кинувся тікати по алеї, залишаючи білий слід, але Ліза двома кроками його наздогнала й повалила на землю.

— Це ти невдало зайшов, — сказав Гриша майже зі співчуттям, витягаючи балон з фарбою. — Тільки зайшов — і зразу підеш назад, навіть зжерти нікого не встиг...

— Хочу зігрітися, — пролепетав хлопець укритими інеєм губами.

Піпл принюхався:

— Цей не останній. Півдесятка на території. Масовий прорив, видно, під грозу.

Ліза витягла з дамської сумочки зимові рукавиці:

— Поки я тягну до порталу цього, хто ловить інших?

— Я, — сказав Піпл. — Гриша, ти забезпечуєш логістику.

Гриша кивнув. Вони були давно зіграною, спаяною командою й розуміли одне одного з півслова.

— Почекайте, — сказала я. — А ці... жертви? Дівчина і її батько?

— У них ще є час.