Розділ дєсятий Жертви

— Я... Я знайшла телефон вашої дочки там, де вона його впустила. В університеті!

Коротка пауза.

— Тобі подзвонять і скажуть, куди його привезти.

— Річ у тім, що я можу вам допомогти...

Він обірвав розмову. Трубка замовкла.

— Ну й падлюка, — я глибоко вдихнула. — Такого й рятувати не хочеться.

Ми сиділи в парку на лаві: я, Піпл, Ліза й Гриша. Поряд височіла громада університету. Насувалася гроза, а з нею, здається, сильний дощ: небо наливалося сизим кольором, кущі пригиналися, ніби бажаючи сховатися, пил злітав смерчами, піщини впивалися в лице.

— Отже, жертва — це він?

— Так.

— А дівчина?

— Виходить, що теж жертва, — сказав Гриша не дуже впевнено.

— Ні, — сказав Піпл. — Дівчина — знаряддя Тіні. Транзакція йде від татка, а дівчина... просто вмирає.

— Скільки в них... у нас часу? Приблизно?

Піпл подумав:

— Мало. Години дві чи три. Куди її забрали, ми знаємо?

Гриша кивнув:

— Льоша довідався. Приватна лікарня. Вона непритомна. Діагнозу немає. Татко лютує.

Мені сяйнула думка:

— А може, Тінь з’явиться під кінець транзакції? Ну, вони ж у дев’яноста відсотках випадків... Ми підстережемо її в лікарні, і все!

— Так, — помовчавши, сказав Піпл. — Теоретично так. Але ця Тінь... Я казав, вона непроста.