— Що ви хочете сказати? — спитав містер Піквік.
— Стерегтися говорити їй щонебудь, — пояснив містер Веллер. — Бути обачним, щоб його не змусили сказати такого, що скидалось би на пропозицію одружитися. Ви ніколи не можете почувати себе спокійним, містер Піквік, коли вони зазіхають на вас. Ніколи не знаєш, коли вклепаєшся, і поки ви тільки міркуєте, вони вже злапали вас. Мене самого оженили так, сер, перший раз, і Семі був наслідком цих хитрощів.
— Ви не дуже заохочуєте мене закінчувати те, що я почав говорити, — промовив містер Піквік,— але краще вже я скажу відразу. Не тільки та молода особа прихильна до вашого сина, містер Веллер, але й син ваш — прихильний до неї.
— Такі речі батькові вуха завжди слухають з приємністю, — відповів містер Веллер.
— Я помічав це багато разів, — вів далі містер Піквік, удаючи ніби не чує останнього зауваження містера Веллера, — і не маю вже ніякого сумніву щодо цього. Уявіть собі, що я хотів би влаштувати їх як чоловіка та жінку при якомунебудь ділі, і це дало б їм змогу жити цілком пристойно. Що ви сказали б на це, містер Веллер.
Спершу пропозиція одружити одного з його близьких змусила містера Веллера скривитися. Але з часом, докладніш обговоривши справу з містером Піквіком, а головне, дізнавшись од нього, що Мері не вдова, старий став здатливіший. Містер Піквік мав на нього великий вплив, та вразила його й зовнішність Мері, і він, правду казати, кинув уже на неї не один, зовсім не батьківський, погляд. Нарешті він сказав, що не заперечуватиме проти намірів містера Піквіка й охоче слухатиме його порад. Вловивши його на слові, містер Піквік дуже зрадів і покликав Сема назад у кімнату.
— Оце ми з вашим батьком говорили про вас, Сем, — почав був містер Піквік, відкашлюючись.
— Про тебе, Семюел,— протекторським тоном ствердив містер Веллер.
— Я не сліпий, Сем, і бачу, що ви довгий уже час почуваєте більше ніж приязнь до покоївки містера Вінкла, — провадив містер Піквік.
— Чуєш, Семі? — так же урочисто спитав містер Веллер.
— Сподіваюся, сер, — звернувся Сем до свого пана, — сподіваюся, що ви не вбачаєте нічого поганого в приятельських стосунках молодого чоловіка з дівчиною, та ще такою хорошою й скромною.
— Звичайно, не вбачаю,— запевнив його містер Піквік.
— Ні в якому разі, — ласкавим тоном заспокоїв сина містер Веллер.
— Настільки не вбачаю і вважаю їх за такі природні, що ладен навіть підтримати ваші прагнення в цьому напрямку й допомогти вам у разі потреби. З приводу цього ми саме й розмовляли з вашим батьком. Погодившися з ним...
— І встановивши, що леді не вдова, — вкинув слово містер Веллер.
— І взявши на увагу, що леді не вдова, — усміхнувся містер Піквік, — я дійшов такого висновку, Сем. Я хочу звільнити вас від ваших теперішніх обов’язків, а на вдячність за вашу відданість допомогти вам одружитися з цією дівчиною і створити собі незалежне життя. Я пишатимусь тим, — тут тремтячий від хвилювання голос містера Піквіка набув своєї звичайної сили й звучності, — я пишатимусь і буду щасливий дбати про ваш добробут і в дальшому.
Впала коротка мовчанка, а потім Сем трохи приглушеним, а проте рішучим голосом сказав:
— Дуже вдячний за вашу добрість, сер, але цього бути не може.
— Не може бути?.. — вкрай здивований скрикнув містер Піквік.
— Семі, — поважно промовив містер Веллер.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XLII Важлива нарада містера Піквіка з Семюелем Веллером, у якій бере участь і родитель останнього. Несподіване з’явлення джентльмена в сюртуці тютюнового кольору.“ на сторінці 5. Приємного читання.