— Їх можна удавати, містер Веллер, — сказав Джоб.
— Я це добре знаю, — ствердив Сем, — і знаю людей, які можуть самохіть виливати їх цілими цебрами.
— А цього, містер Веллер, підробити вже не можна, і дійти до такого — болісна путь. — Джоб показав на свої щоки і, закачавши рукав, оголив руку, яка, здавалось, мусила переламатись від першого дотику — так мало було на ній м’язів.
— Що ви робили з собою? — жахнувся Сем.
— Нічого.
— Нічого? — повторив Сем.
— Оце вже кілька тижнів, як я нічого не роблю і майже стільки ж п’ю і їм.
Сем кинув оком на обличчя містера Тротера та на його нужденну постать, зрозумів усе, схопив його за руку й потяг за собою.
— Куди ви йдете, містер Веллер? — спитав Джоб, даремно силкуючись визволитися з потужних рук свого колишнього ворога.
— Ходім,— відповів Сем.— Ходім! — Не вшанувавши його дальшими поясненнями, містер Веллер приставив Джоба до буфету й звелів подати кухоль портеру.
— А тепер, — промовив Сем, — пийте. Пийте до останньої краплі і, як вип’єте, перекиньте кухоль, щоб я бачив, що там нічого не лишається.
— Але, любий містер Веллер...— протестував Джоб.
— Швидше! — владним тоном сказав Сем.
Спонукуваний таким способом, містер Тротер підніс кухоль до губ і поволі, майже непомітно, спорожнив його. Він спинився раз —і тільки раз,— щоб перевести дух, але не підвів обличчя від посудини, яку за кілька хвилинок перекинув сподом угору. Нічого не вилилося з неї, опріч небагатьох клубків піни, що повільно відірвались від вінець і впали на підлогу.
— Добре! — схвалив Сем.— Як почуваєте ви себе після цього?
— Краще, сер. Здається, краще,— відповів Джоб.
— Ще б пак,— авторитетно ствердив Сем.— Це подібно до того, як наповняють газом балон. Я на голе око бачу, як ви гладшаєте. Що ви сказали б про другий кухоль такого ж розміру?
— Спасибі, більше не треба. Дуже вам вдячний, сер,— сказав Джоб.
— Ну, а чогонебудь печеного?
— Дякуючи вашому ласкавому панові, сер, ми мали сьогодні баранину з картоплею і з підлевою.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXXIV, де описується зворушлива зустріч містера Семюела Веллера з його родичами. Містер Піквік, обійшовши круг маленького світу, де він мешкав, вирішує надалі якомога менше змішуватися з ним.“ на сторінці 8. Приємного читання.