Сем увійшов, скинув капелюх і усміхнувся.
— А, Сем, дорогий мій! — зрадів містер Піквік у захваті, що знову побачив свого скромного друга.— Я зовсім не хотів образити вас учора. Ви неправильно зрозуміли мене, вірний мій друже. Кладіть капелюх і дозвольте пояснити мої слова.
— Ви хочете зробити це зараз, сер? — спитав Сем.
— Звичайно; а чому б ні? — здивувався містер Піквік.
— Я волів би, щоб ви не поспішали.
— Чому?
— А тому...— вагався Сем.
— Отже, чому? — настоював містер Піквік, занепокоєний поведінкою свого слуги.— Кажіть бо, Сем.
— Тому, що я мушу урегулювати ще деякі справи.
— Які справи? — спитав містер Піквік, дивуючись з ухильної поведінки Сема.
— Та так; нічого особливого, сер.
— А якщо нічого особливого нема, то ви можете спершу вислухати мене.
— Я все ж думаю, що це краще зробити згодом. Схвильований містер Піквік не міг вимовити й слова.
— Річ у тім...— почав був Сем.
— Ну, в чім же річ? — квапив його містер Піквік.— Кажіть бо.
— Річ у тім,— наважився, нарешті, Сем,— річ у тім, що я маю ще розшукати собі ліжко на ніч.
— Ліжко на ніч? — не зрозумів містер Піквік.
— Так, сер, ліжко на ніч. Справа в тім, що тепер і я в’язень. Мене заарештовано за борги сьогодні по обіді.
— Вас заарештовано за борги?
— За борги, сер. І той, хто засадив мене сюди, не випустить мене, доки вас не буде звільнено.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXXII, де оповідається, як містер Семюел Веллер потрапив у скруту.“ на сторінці 5. Приємного читання.