— На вас чекали ще вчора ввечері.
— Ми й мусили були приїхати, але бренді трапилось занадто добре й шкода було поспішати. Правда, Бен?
— Безперечно, — ствердив містер Елен. — Та й сигари і свинячі котлети були непогані. Правду я кажу, Боб?
— Цілком, — відповів Боб, і сердечні приятелі атакували сніданок ще завзятіше, ніби спогади про вчорашню вечерю надали стравам кращого смаку.
Тільки встиг Боб закінчити фразу, як до їдальні, повертаючись з ранішньої прохідки, увійшли леді в супроводі галантних панів Снодграса, Вінкла і Тапмена.
— А, це ти, Бен, — промовила Арабелла тоном, де було більше здивування, ніж радості.
— Приїхав, щоб забрати тебе завтра додому,— пояснив Бенджемен.
Містер Вінкл зблід.
— Хіба ти не бачиш Боба, Арабелло?— спитав з докором у голосі Бен.
Арабелла, немов тільки но помітивши містера Сойєра, граціозно простягла йому руку, і ненависть запалала у серці містера Вінкла, коли він побачив, як дружньо стиснув той пальчики дівчини.
— А ти знайомий з містером Вінклем, Бен?— спитала, зашарівшись, Арабелла.
— Ще не знайомий, але дуже радий буду познайомитися, — поважно промовив її брат.
Тут містер Елен дуже стримано вклонився містерові Вінклу, а містер Вінкл і Боб Сойєр обмінялись ворожими поглядами.
Прибуття двох нових гостей та прикре враження, яке воно справило на містера Вінкла й молоду леді з отороченими хутром черевиками, безперечно, відбилося б на настрої всього товариства, якби не веселість містера Піквіка та добрий настрій господаря ферми. Містер Піквік зумів навіть завоювати симпатії містера Бенджемена Елена і зайти в розмову з містером Бобом, які під впливом бренді та сніданку помітно подобрішали. Потім уся громада подалась до церкви, де містер Бенджемен Елен хутко заснув, а містер Боб Сойєр одвертав свої думки від світських справ, вирізьблюючи на лаві своє ім’я чотиридюймовими літерами.
— Ну,— сказав містер Вордл після грунтовного другого сніданку, за яким випили чимало пива та вишневої наливки,— що сказали б ви, якби я запропонував годинку якусь поковзатись? До обіду часу в нас ще багато.
— Чудово! — скрикнув містер Елен.
— Розкішно! — зрадів містер Сойєр.
— Ви, безумовно, ковзаєтесь на ковзанах? — спитав старий Вордл у містера Вінкла.
— О, звичайно, — відповів Вінкл, — тільки давно вже не маю ніякої практики.
— Ах, будь ласка, поковзайтесь, — попросила Арабелла. — Я страшенно люблю дивитись на цей спорт.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XXIII Як піквікці познайомилися з двома дуже милими молодими людьми одної з вільних професій і як розважались на льоду.“ на сторінці 2. Приємного читання.