— Це не проходить, Джоб Тротер, — сказав Сем.— Годі! Не крутіть дурника. Ви не такий уже красень, щоб нехтувати ваші природні окраси. Поставте свої очі на їх власне місце, або я випру вам їх кулаком з голови. Чуєте?
І як містер Веллер, здавалося, був готовий здійснити цю загрозу, то обличчя містера Тротера поволі набуло свого звичайного виразу. Сам же містер Тротер, удаючи радість від несподіваної зустрічі, скрикнув:
— Кого я бачу? Містер Волкер.
— А ви таки справді раді мене бачити?— спитав Сем.
— Радий? — повторив Джоб, — о, містер Волкер, коли б ви знали, як я чекав цієї зустрічі! Це вже занадто, містер Волкер. Я не можу більше, не можу!— і, вмиваючись сльозами, він у надпориві оповив руками шию містера Веллера й міцно притиснув його до себе.
— Геть з руками від мене! — скрикнув обурений Сем, даремно силкуючись визволитися з обіймів свого ентузіастичного знайомого. — Геть, кажу вам!.. Чого ви плачете наді мною, ви, переносний насос.
— Бо я такий радий бачити вас, — повторив Джоб Тротер, потроху звільняючи містера Веллера, в міру того, як зникали ознаки його бажання почати бійку. — О, це занадто, містер Волкер!
— Занадто! — крикнув Сем.— Я думаю — занадто. Ну, а тепер, що ви маєте сказати мені; га?
Містер Тротер не відповів, бо маленька рожева кишенькова хусточка працювала щосили.
— Що можете ви сказати мені перед тим, як я скруту вам в’язи? — загрозливо спитав містер Веллер.
— Га?— перепитав містер Тротер, удаючи ображену невинність.
— Що ви можете сказати?
— Я, містер Волкер?
— Не взивайте мене Волкером; моє прізвище Веллер, і ви це добре знаєте. Отже, що ви мені скажете?
— Та, боже ж мій, містер Волке... тобто Веллер... багато чого я можу сказати, тільки не тут, а десь-інде, де ми влаштуємось вигідніше. А коли б ви знали, як я чекав на вас, містер Веллер!
— Нетерпляче, правда? — сухо спитав Сем.
— Дуже, дуже нетерпляче, сер, — відповів Тротер і не зморгнувши.— Але дозвольте ж мені стиснути вашу руку.
Сем кілька секунд дивився на свого бесідника, а потім, немов під впливом якогось нового настрою, задовольнив його прохання.
— А як живе ваш симпатичний пан? — спитав Джоб, коли вони йшли назад. — О, він дуже пристойний джентльмен, містер Веллер! Я сподіваюся, він не застудився тої ночі?
В погляді Джоба Тротера майнуло лукавство, яке змусило кулак містера Веллера відчути дріж бажання продемонструвати себе на ребрах Джоба Тротера. Але Сем стримав себе й відповів, що містер Піквік здоровий.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XVIII Містер Семюел Веллер починає віддавати всю свою енергію готуванням до реваншу в боротьбі між ним і містером Тротером.“ на сторінці 2. Приємного читання.