— Цілком певний, Семі, бо виглядають вони досить кумедно. До того ж мене здивувало ще й панібратство між паном і слугою. Більше того,— я чув навіть, як вони сміялися та кепкували з старого вогнемета, якого, мовляв, вони здорово обдурили.
— Старого кого? — спитав містер Піквік.
— Старого вогнемета, сер. Я думаю, так вони називали вас, сер.
Власне, нічого виразно образливого в слові «старий вогнемет» немає. Проте таку назву ні в якому разі не можна вважати й за надто шанобливу. Спогади про всі кривди, вчинені йому Джінглем, запалили люттю мозок містера Піквіка з перших же слів містера Веллера. Бракувало лише краплі, щоб виповнити чашу, і тою краплею був «старий вогнемет».
— Я впіймаю його! — крикнув містер Піквік, запально стукнувши кулаком по столу.
— Я їду до Іпсвіча післязавтра, сер,— сказав містер Веллер-старший.— Диліжанс відходить від готелю «Бика» у Вайтчепелі, і коли ви й справді хочете їхати, то найкраще було б вам їхати зі мною.
— Так ми й зробимо,— погодився містер Піквік.— Я напишу в Бері й попрошу їх зустріти мене в Іпсвічі. Ми поїдемо з вами. Та чого ви поспішаєте, містер Веллер? Чи не випили б ви трохи?
— Ви дуже люб’язні, сер,— відповів містер Веллер, раптом спиняючись.— Хіба що чарочку бренді за ваше здоров’я й за успіх Семі, коли дозволите.
— Безперечно, дозволю,— сказав містер Піквік.— Склянку бренді сюди! — Бренді принесли, і містер Веллер, почтиво вклонившись містерові Піквіку й кивнувши головою до Сема, вкинув склянку в свою містку горлянку так, ніби то був маленький наперсток.
Сплативши рахунок, містер Піквік з Семом подалися до Грейз-Інна шукати містера Перкера. Коли вони дійшли до цієї установи, на годиннику вибило восьму, і нескінчимий потік джентльменів у заболочених штанах, заплямованих білих капелюхах і витертих пальтах виливався з усіх будинків, показуючи, що заняття в більшості контор уже скінчились. Не застали вони нікого і в конторі містера Перкера. Стара прибиральниця порадила їм переказати їхню справу старшому клеркові Лаутену і вказала корчму, де той завжди перебуває в неслужбовий час.
Знайшовши зазначеного джентльмена в указаному місці, містер Піквік докладно розповів йому сумну історію позову місис Бардл і дістав обіцянку, що містер Перкер і містер Лаутен зроблять усе, що буде треба.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Посмертні записки Піквікського клубу» автора Чарльз Діккенс на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ XVI, в якому оповідається про те, як працювали містери Додсон і Фог та про зворушливу зустріч містера Веллера з його родителем.“ на сторінці 7. Приємного читання.