Розділ 36

— Підполковнику, я більше не збираюся цього терпіти, — оголосив він з палкою рішучістю і збентежено зауважив, що підполковник Корн продовжує бігти нагору, не звертаючи на нього уваги. — Підполковнику Корн!

Коротконога, неохайна постать старшого за званням офіцера зупинилась, повернулась і повільно пішла донизу.

— В чому річ, капелане?

— Підполковнику Корн, я хочу поговорити з вами про сьогоднішню катастрофу. Те, що сталося, — жахливо, жахливо!

Підполковник Корн помовчав якусь мить, розглядаючи капелана з блиском цинічної втіхи в очах.

— Так, капелане, це справді жахливо, — нарешті озвався він. — Я не знаю, як нам доповісти про це нагору, не виставивши себе в поганому світлі.

— Я не про те говорю, — твердо відрубав капелан без жодного страху. — Дехто з цих дванадцяти чоловіків уже відлітали свої сімдесят завдань.

Підполковник Корн засміявся.

— А чи була б катастрофа менш жахливою, якби всі вони були новачками? — в'їдливо спитав він.

І знову капелан був спантеличений. Аморальна логіка, здавалося, заганяла його в глухий кут на кожному кроці. Уже з меншою певністю він повів далі, і голос його затремтів.

— Сер, це просто неправильно примушувати льотчиків нашого полку робити по вісімдесят бойових вильотів, коли льотчиків з інших полків відсилають додому після п’ятдесяти чи п'ятдесяти п’яти.

— Ми подумаємо над цим питанням, — сказав підполковник Корн знудженим тоном і рушив знову. — Adios, падре.

— Що це значить, сер? — наполягав капелан пронизливим голосом.

Підполковник Корн зупинився з невдоволений виглядом і ступив крок униз.

— Це значить, що ми подумаємо, падре, — відповів він із сарказмом і зневагою. — Ви ж не хочете, аби ми щось робили, не подумавши?

— Ні, сер, мабуть, ні. Але ви вже про це думали, хіба ні?

— Так, падре, вже думали. Та щоб зробити вам приємність, ми ще трохи подумаємо, і ви будете першим, кого ми повідомимо, якщо приймемо рішення. А тепер adios.

Підполковник Корн знову розвернувся і побіг сходами догори.

— Підполковнику Корн! — вигук капелана примусив підполковника Корна ще раз зупинитися. Він поволі повернув голову до капелана, глянувши на нього понуро й нетерпляче. Слова ринули з грудей капелана схвильованим потоком. — Сер, я прошу вашого дозволу звернутися з цією справою до генерала Дрідла. Я хочу, щоб мій протест розглянули в штабі дивізії.

Товсті неголені щоки підполковника Корна раптом надулися від зусилля стримати регіт, і він відповів не одразу.