Розділ 21

Генерал Дрідл

Про капелана полковник Каткарт взагалі нічого не думав, а переймався новою загрозливою проблемою: Йосаріаном!

Йосаріан! Від самого лише звучання цього бридкого, потворного слова у нього холонула в жилах кров і перехоплювало дихання. Перша капеланова згадка прізвища Йосаріан! розкотисто відлунила в пам’яті полковника Каткарта, мов лиховісний набат. Щойно за капеланом зачинились, клацнувши замком, двері, принизливі спогади про голого чоловіка в строю ринули на полковника Каткарта вбивчим, удушливим каскадом дошкульних деталей. Він затремтів і вкрився потом. Це був зловісний і неймовірний збіг, у суті своїй надто диявольський, щоб не здатися найогидніший зі знамень. Прізвище чоловіка, котрий того дня стояв голяка у строю, отримуючи з рук генерала Дрідла Хрест льотних заслуг, теж було Йосаріан! А тепер знову якийсь чоловік на прізвище Йосаріан погрожує завдати йому клопотів через шістдесят бойових завдань, які він нещодавно наказав відлітати людям зі свого полку. Полковник Каткарт понуро запитував себе, чи це не той самий Йосаріан.

Він підвівся з виразом невимовної скорботи і заходив по кабінеті. Він відчув присутність чогось незбагненного. Голий чоловік у строю, безрадісно визнавав він, був справжньою плямою на його репутації. Такою ж плямою на його репутації було й пересунення лінії фронту перед вильотом до Болоньї, І семиденна затримка зі знищенням мосту у Феррарі, хоча знищення, кінець кінцем, мосту у Феррарі, пригадав він із втіхою, обернулося на справжній листок до вінка його слави, хоча втрата літака при другому заході, подумав він пригнічено, стала ще однією плямою на його репутації, хоча він, знову-таки, здобув ще один справжній листок до вінка своєї слави, діставши згоду на медаль для бомбардира, котрий спочатку поставив йому справжню пляму на репутації, зайшовши на ціль двічі. Прізвище бомбардира, раптом приголомшено згадав він, також було Йосаріан! Тепер їх уже троє! Його липкі очі вирячились від подиву, і він перелякано обернувся глянути, що діється в нього за спиною. Хвилину тому в його житті не було жодних Йосаріанів; тепер вони множилися, мов бісенята. Він спробував опанувати себе. Йосаріан не є звичним прізвищем; можливо, насправді не існує трьох Йосаріанів, а є тільки двоє Йосаріанів або навіть лише один Йосаріан... та це вже не має значення! Полковник усе ще перебував у страшній небезпеці. Інтуїція попереджала, що він наближається до якоїсь грандіозної та незбагненної космічної катастрофи, і його дебеле, м’ясисте, громіздке тіло задрижало від голови до п’ят на думку, що Йосаріанові, хай би ким він зрештою виявився, суджено стати його згубою.

Полковник Каткарт не був забобонний, але вірив у всілякі знамення, і він тут же сів до столу і зробив у своїм календарі зашифрований запис, аби негайно розібратись у цій підозрілій справі кількох Йосаріанів. Він записав собі це нагадування твердою, рішучою рукою, виразно підсиливши його низкою кодових пунктуаційних знаків і двічі підкресливши весь текст, і виглядало це так:

Йосаріан!!! (?)!

Скінчивши, полковник відкинувся в кріслі, надзвичайно вдоволений, що вдався до таких невідкладних заходів у відповідь на цю зловісну кризу. Йосаріан — він здригнувся на сам лише вигляд цього прізвища. Оті його «с» та «р». Було в ньому щось диверсійне. Воно було мов саме те слово — «диверсійний». Воно мало в собі також щось бунтарське і підступне, схоже на слова «соціаліст», «слизький», «фашист» і «комуніст». Це було мерзотне, чуже, відразливе прізвище, яке не викликало жодної довіри. Воно анітрохи не було подібне на такі чисті, бадьорі, чесні американські прізвища, як Каткарт, Пекем і Дрідл.

Полковник Каткарт поволі підвівся і знову став тинятися кабінетом. Майже мимоволі він узяв з одного кошика помідор і жадібно вкусив його, тут же скривився і кинув решту помідора до кошика на сміття. Полковник терпіти не міг помідорів-сливок, навіть своїх власних, а ці навіть не були його. Їх скупив підполковник Корн через підставних осіб на різних ринках Піанози, глупої ночі їх перевезли в гори на ферму полковника, а наступного ранку переправили до штабу полку, щоби збути Майлові, який платив за них полковникові Каткарту та підполковникові Корну шалені гроші.

Полковник Каткарт часто замислювався, чи те, що вони роблять з помідорами-сливками, є законним, але підполковник Корн запевнив його, що так, тому він намагався не замислюватися над цим надто часто. Також не міг він з’ясувати, законною чи ні була ферма в горах, адже про все домовлявся підполковник Корн. Полковник Каткарт не знав, належить йому будинок чи він його орендує, якщо він придбаний, то в кого і за скільки. Підполковник Корн був за фахом юрист, і якби підполковник Корн запевняв його, що шахрайство, здирство, валютні махінації, привласнення чужого майна, ухиляння від сплати податків та спекуляція на чорному ринку — законні, то полковникові Каткарту не випадало би з ним сперечатися.

Полковник Каткарт знав про свій будинок у горах лиш те, що він має той будинок і ненавидить його. Ніколи він так не нудився, як оті два чи три дні, що їх кожного другого тижня мусив там відбути, аби підтримати ілюзію, ніби ця вогка кам’яна сільська хата в горах насправді є золотим палацом плотських утіх. Усі офіцерські клуби пульсували неясними, але нібито достовірними чутками про бучні підпільні пиятики та оргії, про таємні, інтимні ночі екстазу з найвродливішими, найзвабливішими і найпоступливішими італійськими куртизанками, кіноактрисами, модельками і графинями. Жодних інтимних ночей екстазу чи підпільних пиятик та оргій там ніколи не відбувалося. Можливо, щось і відбулось би, якби генерал Дрідл чи генерал Пекем хоча б раз виявили зацікавлення до оргій разом з ним, та ні один, ні другий ніколи зацікавлення не виявляли, а сам полковник, звичайно, не збирався марнувати свій час та енергію на любощі з вродливими жінками, хіба би в тому була якась для нього користь.

Полковник боявся вогких самотніх ночей у своєму сільському будинку і порожніх, безрадісних днів. У полку було значно веселіше, тут він залякував кожного, кого не боявся сам. Проте підполковник Корн постійно нагадував йому, що мати таку ферму в горах і не користуватися нею — це не солідно. Виїжджаючи до будинку, він завжди себе жалів. У джипі він возив із собою дробовик і заповнював одноманітні години тим, що стріляв по пташках та помідорах-сливках, які дійсно росли там занедбаними рядками і яких не варто було збирати.

Серед офіцерів, нижчих від нього рангом, до яких полковник Каткарт усе-таки вважав за доцільне виявляти повагу, був майор ...де Коверлі, хоча поважав його неохоче і навіть не маючи певності, що мусить. Майор ...де Коверлі був для полковника Каткарта величезною загадкою, як, зрештою, і для майора Майора, і для кожного, хто хоч раз його бачив. Полковник

Каткарт не мав поняття, чи дивитись на майора ...де Коверлі згори вниз, чи знизу вгору. Майор ...де Коверлі був лише майором, хоча віком значно старшим за полковника; водночас стільки різних людей ставилися до майора ...де Коверлі з таким глибоким і сповненим страху благоговінням, аж полковник Каткарт підозрював, що інші знають про майора щось особливе. Зловісна, незбагненна зовнішність майора ...де Коверлі постійно тримала полковника насторожі, і навіть підполковник Корн поводився з ним обережно. Всі його боялися, і ніхто не знав чому. Ніхто навіть не знав імені майора ...де Коверлі, бо ні в кого не ставало духу його спитатись. Полковник Каткарт знав, що майор ...де Коверлі був у від’їзді, і тішився з його відсутності, аж поки йому не спало на думку, що майор ...де Коверлі від’їхав кудись плести проти нього змову, і тоді він запрагнув, щоб майор ...де Коверлі повернувся до своєї ескадрильї, де йому і належиться бути — під наглядом.

Невдовзі в полковника Каткарта від безперервного ходіння туди й сюди заболіли ноги. Він знову сів за стіл і вирішив дати глибоку й системну оцінку всієї воєнної обстановки. З діловитим виглядом людини, котра знає, як робляться серйозні справи, він дістав великий білий блокнот, провів посередині вертикальну лінію і перетнув її угорі, поділивши аркуш на дві чисті колонки однакової ширини. Якусь хвилину він перепочив, критично споглядаючи зроблене. Потім навалився грудьми на стіл і вгорі лівої колонки стислим і кучерявим почерком написав: «Плями на моїй репутації!!!», а вгорі правої колонки — «Листки у вінку моєї слави!!!!!» Він ще раз відхилився на спинку крісла, щоб з об’єктивної точки зору помилуватися своєю схемою. По кількох секундах урочистого обдумування він старанно послинив кінчик олівця і, витримуючи однакові інтервали, під заголовком «Плями на моїй репутації!!!» написав:

Феррара

Болонья (пересунута лінія фронту на карті)

Стрільбище

Голий чоловіку строю (після Авіньйона)

Далі він додав: