Розділ 9

Майор Майор Майор Майор

Майор Майор Майор Майор від самого народження мав важке життя.

Як і Мінівер Чіві[8], він народився запізно, рівно на тридцять шість годин пізніше, ніж змогла витримати без шкоди для здоров'я його мати — ніжна, хвороблива жінка, яка за півтори доби родових мук втратила всяке бажання продовжувати суперечку про ім’я дитини. А її чоловік вийшов у лікарняний коридор з похмурою рішучістю людини, яка знає, чого хоче. Батько майора Майора, височезний і худий, у важких черевиках і чорному шерстяному костюмі, не вагаючись заповнив свідоцтво про народження і без жодної емоції передав його черговій сестрі. Вона мовчки взяла його і пішла геть. Дивлячись їй услід, він уявляв, що у неї під халатом.

У палаті він знову побачив свою дружину, яка, мов висушений овоч — зморщена, знеможена і бліда, — нерухомо лежала під простирадлами. Її ліжко стояло в найдальшому кутку, біля вікна з тріснутою, каламутною від порохів шибкою. Насуплене небо хлюпало дощем, день був похмурий і холодний. В інших палатах лікарні бліді як крейда люди зі старечими синіми губами, не гаючись, вмирали. Чоловік довго стояв біля ліжка, втупившись поглядом у жінку.

— Я назвав хлопчика Калебом, — нарешті тихо промовив він. — Так, як ти хотіла.

Жінка не відповіла, і чоловік поволі усміхнувся. Він усе прекрасно спланував, бо його дружина, яка вже заснула в бідній палаті сільської лікарні, не знала про його брехню.

Ось серед таких убогих обставин з’явився на світ недолугий командир ескадрильї, який тепер проводив добру частину робочого дня на Піанозі, підписуючись на офіційних документах іменем Вашингтона Ірвінга. Майор Майор старанно підписувався лівою рукою, щоб не впізнали почерку, захистившись від випадкових гостей власною огидною йому владою і замаскувавшись фальшивими вусами й темними окулярами на випадок, якщо хтось випадково загляне крізь неоковирне віконце, з якого невідомий злодій вирізав шматок целулоїду. Поміж цими двома невдалими моментами в житті — його народженням і його успіхом — пролягав тридцять один рік самотності й розчарування.

Майор Майор народився надто пізно і надто посереднім. Посередність буває вродженою, набутою і нав’язаною. В майора Майора були всі три. Навіть серед найменш безбарвних людей він обов’язково виділявся своєю безбарвністю, і на всіх, з ким він знайомився, найбільше справляла враження його неспроможність справити будь-яке враження.

Майор Майор від самого початку зазнав трьох фатальних ударів — його мама, батько і Генрі Фонда, на кого він був нездорово подібний мало не від народження. Задовго до того, як він дізнався, хто такий Генрі Фонда, він ставав об’єктом неприємних порівнянь усюди, де опинявся. Будь-який незнайомець був ладен зневажити його, через що змалку в нього виробилися винуватий страх перед людьми і готовність запобігливо просити вибачення перед суспільством за те, що він не Генрі Фонда. Нелегко було йому йти по життю із зовнішністю Генрі Фонди, але йому ніколи не спадало на думку здаватися, адже успадкував завзятість від свого батька — довготелесого чоловіка з добрим почуттям гумору.

Батько майора Майора був розсудливим, побожним чоловіком, який добрим жартом вважав побрехеньки про свій вік. Довготелесий фермер, богобоязливий, свободолюбивий, законослухняний, незламний індивідуаліст, він вірив, що державна допомога будь-кому, окрім фермерів, свідчить про сповзання до соціалізму. Він проповідував ощадливість і важку працю й засуджував розпусних жінок, які йому відмовляли. Поля він відвів під люцерну, яку не вирощував з прибутком для себе. Уряд платив йому за кожен бушель невирощеної люцерни. Чим більше люцерни він не вирощував, тим більше платив йому уряд, і він вкладав кожен незароблений цент у нові землі, щоби збільшити кількість люцерни, якої не вирощував. Батько майора Майора без спочину працював над тим, щоб не вирощувати люцерну. Довгими зимовими вечорами він сидів удома і не лагодив реманенту, і щодня вискакував з ліжка якраз ополудні, щоб переконатися, що на господарстві нічого не зроблено. Він мудро вкладав у землю і дуже скоро став найбільшим невиробником люцерни в цілому окрузі. Сусіди зверталися до нього за порадою в будь-якій справі, адже він заробив такі гроші, а отже, був мудрим. «Що посієш, те й пожнеш», — радив він усім, і йому відповідали: «Амінь». Батько майора Майора був щирим поборником економії державних коштів, за умови, що це не перешкодить уряду в його священному обов’язку виплачувати фермерам за найвищими ставками за всю вирощену і нікому не потрібну люцерну або й за всю невирощену люцерну. Гордий та незалежний, він виступав проти грошової допомоги безробітним і ніколи не соромився скиглити, канючити, вициганювати і виманювати скільки можна і від кого можна. Це був благочестивий чоловік, який проповідував завжди і скрізь.

— Господь дав нам, добрим фермерам, дві сильні руки, щоб ми загрібали ними все, що подужаємо, — завзято повчав він на сходах суду або перед дверима магазину, де чекав, що от-от вийде норовиста молода касирка з жуйкою в роті, за якою він волочився, і кине на нього невдоволений погляд. — Якби Господь не хотів, щоб ми загрібали, скільки подужаємо, — вів далі він, — то не дав би нам дві добрі руки.

І всі присутні бурмотіли:

— Амінь.

Батько майора Майора, як щирий кальвініст, вірив у наперед визначену долю і чітко усвідомлював, що всі нещастя, окрім його власних, були виявами Божої волі. Він курив сигарети, пив віскі і полюбляв дотепні та захопливі інтелектуальні бесіди, особливо коли говорив він сам, оповідаючи побрехеньки про свій вік або той жарт про Бога і затяжні пологи своєї дружини. Жарт про Бога і пологи дружини полягав у тому, що Богові знадобилося лише шість днів, щоби створити цілий світ, а його дружина мучилася цілих півтори доби в пологах, щоб народити одного лише майора Майора. Менш гордовитий чоловік, можливо, похитнувся б того дня в лікарняному коридорі, слабший погодився б на компроміс із такими відмінними замінниками як Тамбурмажор Майор, Мінор Мажор Майор, Сержант Майор або До Дієз Мажор Майор, але батько майора Майора цілих чотирнадцять років чекав на таку нагоду, і він був не з тих, хто таку нагоду змарнує. Батько майора Майора і про нагоду мав добрий жарт. «У цьому світі нагода стукає в двері лише раз», — полюбляв казати він. Батько майора Майора повторював цей жарт при кожній нагоді.

Вроджена нездорова схожість із Генрі Фондою була першим із низки злих жартів, який доля зіграла з нещасним майором Майором за все його безрадісне життя. Народитися Майором Майором Майором було другим. Те, що він народився Майором Майором Майором, було таємницею, відомою лише батькові. Таємниця про його справжнє ім’я розкрилася, лише коли майор Майор прийшов записуватися в дитсадок, і тоді наслідки були катастрофічними. Ця новина вбила його матір, яка просто втратила волю до життя, змарніла і померла, що не засмутило його батька, який уже вирішив при нагоді одружитися з норовливою дівчиною з бакалійної крамниці, але не дуже надіявся спровадити дружину з ферми, якщо не виплатить їй відступного або не заб’є до смерті.

Для самого майора Майора випали лише трохи легші випробування. Раптове і приголомшливе відкриття звалилося на нього в такому юному віці — відкриття, що він не той, за кого себе вважав, — не Калеб Майор, а якийсь цілковитий незнайомець на ім’я Майор Майор Майор, про якого він абсолютно нічого не знав і про кого ніхто ніколи не чув. Усі його друзі назавжди відвернулися від нього, адже мали схильність не довіряти всім незнайомцям, і особливо чужинцю, який уже їх обманув, прикидаючись тим, кого вони знали багато років. Ніхто не хотів з ним знатися. Він почав спотикатись, і все йому валилося з рук. До кожного нового знайомства він ставився з несміливою надією, і завжди його чекало розчарування. Він відчайдушно потребував друга, і тому не міг його знайти. Він виріс високим, незґрабним, дивакуватим і мрійливим хлопцем із соромливим поглядом і невпевненою, легкою усмішкою на витончених устах, яка при кожній новій невдачі тут же скорчувалась у гримасу болю.

Він був чемний зі старшими, які його недолюблювали. Він робив усе, що вони наказували. Вони казали йому не лізти у воду, не змірявши броду, він і не ліз. Йому казали ніколи не відкладати на завтра те, що можна зробити сьогодні, і він не відкладав. Йому казали шанувати батька й матір, і він шанував — і батька, і матір. Казали не вбивати, він і не вбивав, аж поки не пішов до війська. Тоді йому наказали вбивати, і він почав убивати. Він підставляв другу щоку при кожній нагоді і завжди поводився з іншими так, як би йому хотілося, щоб вони повелися з ним. Коли він давав милостиню, його ліва рука ніколи не знала, що робить права. Він ніколи не призивав імені Господа надаремно, не чинив перелюбу і не жадав осла ближнього свого. Насправді він любив свого ближнього і ніколи не свідчив на нього неправдиво. Старші за майора Майора недолюблювали його, бо він був таким запеклим нонконформістом.

Не маючи більше де себе проявити, він добре проявив себе в школі. В державному університеті він настільки серйозно ставився до навчання, що гомосексуалісти вважали його комуністом, а комуністи — гомосексуалістом. Він вирішив спеціалізуватися з англійської історії, і це було помилкою.

— Англійська історія! — обурено гарикнув сенатор від його штату з сивою гривою. — А що не так з американською історією? Американська історія нічим не гірша за будь-яку іншу історію світу!