Розділ 13

Майор ...де Коверлі

Пересунення лінії фронту не ввело в оману німців, зате майора ...де Коверлі ввело, і він зібрав свій речовий мішок, отримав у своє розпорядження літак і, певний, що Флоренція також узята союзниками, полетів туди винайняти дві квартири для коротких відпусток офіцерів та рядових ескадрильї. Він ще не повернувся на той момент, коли Йосаріан, вистрибнувши з вікна кабінету майора Майора, ламав собі голову, до кого звернутись по допомогу.

Майор ...де Коверлі був статечний, величний дідуган з масивною головою і лев'ячою гривою розкуйовдженого сивого волосся, що, мов завірюха, бушувало навколо суворого патріаршого обличчя. Його обов'язки як начальника штабу ескадрильї — як здогадувались і Док Деніка, і майор Майор, — полягали винятково в метанні підків, викраденні італійських робітників та орендуванні квартир для відпочинку офіцерів і рядових під час відпустки, і в усіх трьох він був неперевершений.

Щоразу, коли падіння таких міст, як Неаполь, Рим чи Флоренція виглядало неминучим, майор ...де Коверлі збирав речовий мішок, отримував у своє розпорядження літак з пілотом і відлітав, причому отримував, не промовивши ні слова, а лише за допомогою врочистого, владного вигляду та безапеляційних порухів зморщеним пальцем. Днів через два після захоплення міста він повертався з угодами на оренду двох просторих і розкішних квартир — для офіцерів та рядових, — і обидві вже були укомплектовані штатом досвідчених, веселих кухарок і покоївок. Ще через кілька днів по всьому світі виходили газети з фотографіями перших американських воїнів, що крізь руїни і дим проривалися на штурм розбомбленого міста. Серед них завжди опинявся майор ...де Коверлі: сидів прямий, як багнет, у добутому невідомо звідки джипі й не роззирався на боки, в той час як над його невразливою головою вибухали артилерійські снаряди, а гнучкі юні піхотинці з карабінами напереваги перебігали тротуарами під прикриттям палаючих будинків або падали мертві перед брамами. Звідусіль оточений небезпеками, він здавався навік незнищенним, а на обличчі застиг той самий лютий, величавий, праведний і загрозливий вираз, який знали і шанували всі в ескадрильї.

Для німецької розвідки майор ...де Коверлі був досадною загадкою; ніхто із сотень американських полонених не міг повідомити нічого конкретного про літнього сивоголового офіцера з грізно вигнутими бровами й палаючим владним поглядом, який так безстрашно й успішно очолював кожен важливий наступ. Для американської влади його особа була не менш загадковою; цілий полк добірних військових слідчих було кинуто на передову, щоб виявити, хто він такий, а батальйони загартованих у боях офіцерів служби пропаганди двадцять чотири години на добу перебували в повній бойовій готовності, отримавши наказ негайно сповістити про нього, тільки-но його знайдуть.

У Римі майор ...де Коверлі перевершив самого себе з тими квартирами. Офіцери, що прибували групами по четверо-п'ятеро, отримали велетенську квартиру в новому біломурому будинку, де на кожного припадало по кімнаті з двоспальним ліжком, квартиру з трьома просторими ванними, викладеними мерехтливою аквамариновою плиткою, і з худенькою покоївкою Мікаелою, яка хихотіла з будь-якого приводу і тримала квартиру в бездоганному порядку. Поверхом нижче жили запобігливі домовласники, а поверхом вище — вродлива заможна чорнява графиня зі своєю вродливою заможною чорнявою невісткою, і обидві дали б лише Нейтлі, але той був надто соромливий, щоб зажадати їх, або Аарфі, що виявився надто пуританином, щоб їх узяти, і весь час умовляв їх не давати нікому, крім своїх чоловіків, які вирішили залишитися на півночі, аби пильнувати ділові інтереси сім'ї.

— Це двійко справді порядних дівчаток, — щиро зізнався Аарфі Йосаріанові, який мав нав'язливу мрію солодко розлягтися в одному ліжку з обома цими вродливими заможними чорнявими порядними дівчатками з молочно-білою шкірою нараз.

Рядові злітались до Рима зграями по дванадцять і більше осіб з гаргантюанським апетитом і важкими ящиками, напханими консервованими харчами, а жінки для них готували їжу і подавали в їдальні їхньої квартири на шостому поверсі червоного цегляного будинку з деренчливим ліфтом. У квартирі рядових завжди було більше руху. Бо ж і самих рядових завжди було більше, і більше було жінок, що готували й подавали, мили і прали, і там завжди вистачало простих і веселих, чуттєвих юних дівчат, яких знаходив і приводив туди Йосаріан, і також тих, яких самостійно приводили рядові, що потім, після виснажливого семиденного загулу, сонними повертались на Піанозу, залишаючи після себе дівчат будь-кому, хто їх забажає. Дівчата завжди мали і притулок, і їжу, доки мешкали в квартирі. Все, що в них вимагалося взамін, — це перепихнутися з кожним, хто попросить, і здається, що така умова їх цілком задовольняла.

Кожні три-чотири дні до них вривався, ніби мучений тортурами, Голодний Джо — охриплий, дикий, ошалілий, який уже вкотре мав нещастя виконати обов'язкову норму бойових завдань і літав кур'єрськими рейсами. Ночував він переважно у квартирі для рядових. Ніхто не знав напевно, скільки кімнат винайняв майор ...де Коверлі, навіть затягнута в чорний корсет огрядна власниця квартири, що мешкала на першому поверсі. Вони займали весь горішній поверх, і Йосаріанові було відомо ще й про частину п'ятого, бо саме в кімнаті Сноудена на п'ятому поверсі він нарешті знайшов ту покоївку в жовтаво-зелених панталонах зі шваброю в руці, якраз на другий день після Болоньї, того дня, коли вранці Голодний Джо застав його з Лючаною в ліжку в офіцерській квартирі й одержимо кинувся по свій фотоапарат.

Покоївка в жовтаво-зелених панталонах була життєрадісною, люб'язною гладухою років тридцяти п'яти, з м’ясистими стегнами і драглистими сідницями в жовтаво-зелених панталонах, що їх вона знімала на прохання будь-якого чоловіка. Широколиця і непоказна, була це найдоброчесніша жінка на світі: вона лягала під кожного, незалежно від його раси, віросповідання, кольору шкіри чи національності, даруючи себе зі щирою гостинністю і не гаючи навіть хвилини на те, щоб відкинути щітку, швабру чи ганчірку, яку тримала в ту мить, коли хтось її ухопив. Сила її принади крилася в її доступності; мов гора Еверест, вона завжди була готова, і чоловіки вилазили на неї щоразу, коли відчували таке бажання. Йосаріан полюбив покоївку в жовтаво-зелених панталонах, бо вона, здавалося, була єдиною жінкою, з якою він міг кохатися, не закохуючись. Навіть та лиса дівчина з Сицилії все ще будила в ньому сильне почуття жалю, ніжності й співчуття.

Всупереч численним небезпекам, на які завжди наражався майор ...де Коверлі, наймаючи квартири, єдине своє поранення, за іронією долі, він отримав, очоливши тріумфальну процесію на вулицях звільненого Рима, коли йому мало не вибив око квіткою, пожбуреною з близької відстані, якийсь обшарпаний п'яний дідок-реготун, що, мов Сатана, скочив, злорадно хихикаючи, до машини майора ...де Коверлі, грубо й непоштиво схопив його величаву сиву голову, притягнув до губ, що різко відгонили вином, сиром і часником, і глузливо чмокнув його в обидві щоки, а далі сплигнув униз і з глухим, хрипким реготом зник у веселій, святковій юрбі. Майор ...де Коверлі, спартанець у скруті, навіть не здригнувся протягом усього того жахливого випробування. І лише коли повернувся на Піанозу, завершивши свої справи в Римі, звернувся по медичну допомогу.

Він твердо вирішив бачити світ обома очима і тому попросив у Дока Деніки прозору пов’язку на око, щоб мати можливість і далі метати підкови, викрадати італійських робітників і винаймати квартири, користуючись непошкодженим зором. Для льотчиків ескадрильї майор ...де Коверлі був титаном, хоч ніхто ніколи не наважився йому про це сказати. Єдиний, хто все-таки насмілився заговорити з ним, був Майло Майндербайндер, котрий на своєму другому тижні в ескадрильї підійшов до майданчика для метання підків і підняв високо в руці варене куряче яйце, так, щоб його побачив майор ...де Коверлі. Вражений таким зухвальством Майла, майор ...де Коверлі випростався і зосередив на ньому весь гнів розлютованого обличчя з важко навислим кам'яним чолом і велетенським кряжем горбатого носа, що раптом метнувся розгнівано в бік Майла, мов футбольний захисник. Майло вистояв, прикриваючись вареним яйцем, яке підняв перед своїм лицем, мовби магічний амулет. За хвилину буря почала вщухати й небезпека минула.

— Що це? — нарешті спитав майор ...де Коверлі.

— Яйце, — відповів Майло.

— Яке яйце? — спитав майор ...де Коверлі.

— Зварене яйце, — відповів Майло.

— Яке зварене яйце? — спитав майор ...де Коверлі.

— Свіжозварене яйце, — відповів Майло.

— Звідки беруться свіжі яйця? — спитав майор ...де Коверлі.