Розділ 22

Майло-мер

Під час того бойового вильоту Йосаріан утратив самовладання. Він утратив самовладання під час вильоту до Авіньйона, тому що Сноуден втратив життя, а Сноуден втратив життя, бо першим пілотом того дня був Гапл, якому виповнилось лише п'ятнадцять, а другим — Добз, який був навіть гірший і який намовляв Йосаріана з ним на пару вбити полковника Каткарта. Йосаріан знав, що Гапл був добрим пілотом, але ще дитиною, і Добз також не довіряв йому, і тому після того, як вони скинули бомби, без попередження, в нападі шалу вирвав у Гапла штурвал і пожбурив літак у таке запаморочливе, оглушливе, невимовно страшне і вбивче піке, що Йосаріан безпорадно повис у повітрі, притиснувшись маківкою голови до стелі кабіни, і при тому вирвав із гнізда штекер своїх навушників.

О боже! — беззвучно верескнув Йосаріан, відчуваючи, що вони падають. О боже! О боже! О боже! О боже! — верещав він благально крізь стиснуті губи, що їх не міг розтулити, бо літак падав, а він борсався невагомо під стелею, аж поки Гапл не спромігся повернути собі штурвал і вирівняти літак, але він влетів у той самий скажений, скелястий, мозаїчний каньйон суцільного загороджувального вогню, з якого їм щойно вдалося видертись, а тепер знову треба було втікати. Майже відразу по літаку гепнуло, і в плексигласі з'явилась дірка завбільшки з великий кулак. Мерехтливі скалки вп'ялися в Йосаріанові щоки. Крові не було.

— Що сталося? Що сталося? — закричав він і, не почувши у вухах власного голосу, дико затремтів. Його налякала мертва тиша в переговорному пристрої, і він боявся ворухнутися, скрутившись клубком, мов миша у пастці, і так чекав, не сміючи дихнути, аж поки нарешті не помітив блискучий циліндричний штекер навушників, що гойдався у нього перед очима, і встромив його тремтячими пальцями назад у гніздо. О боже! — не переставав скрикувати він з неослабним жахом, бо з усіх сторін снаряди рвалися і вибухали, мов гриби. О боже!

Коли Йосаріан устромив штекер назад у гніздо пристрою, він почув, що Добз плаче.

— Поможіть йому, поможіть, — схлипував Добз. — Поможіть, поможіть йому.

— Кому? Кому помогти? — крикнув до нього Йосаріан. — Кому помогти?

— Бомбардиру, бомбардиру, — кричав Добз. — Він не відповідає. Поможіть бомбардиру, поможіть бомбардиру.

— Я бомбардир, — Йосаріан закричав у відповідь. — Я бомбардир. У мене все добре. У мене все добре.

— Тоді поможіть йому, поможіть, — плакав Добз. — Поможіть, поможіть.

— Кому помогти? Кому?

— Стрільцеві-радистові,—благавДобз. — Поможітьстрільцеві-радистові.

— Мені холодно, — почулося в навушниках кволе скімлення Сноудена, жалісне, як у передсмертних муках. — Будь ласка, поможіть. Мені холодно.

І Йосаріан пірнув до лазу, проповз над бомбовим відсіком і опустився у хвіст літака, де на підлозі у жовтій плямі сонячного світла лежав, замерзаючи на смерть, поранений Сноуден, а поруч із ним непритомно розпластався новий хвостовий стрілець.

Добз був найгіршим пілотом у цілому світі, і він про це знав: ходяча руїна зрілого молодого чоловіка, він безперервно силкувався переконати начальство, що більше не здатний пілотувати літак. Ніхто з його начальства не хотів нічого слухати, і того дня, коли норму бойових вильотів було піднято до шістдесяти, він прокрався до Йосаріанового намету, поки Орр вийшов по сальники, і виклав свій план замаху на полковника Каткарта. Він потребував підтримки Йосаріана.

— Ти хочеш, щоб ми його холоднокровно вбили? — запротестував Йосаріан.

— Саме так, — погодився Добз з оптимістичною усмішкою, підбадьорений, що Йосаріан так швидко схопив ситуацію. — Ми пристрелимо його з люґера, якого я привіз із Сицилії, ніхто про нього не знає.

— Боюсь, я не зможу цього зробити, — дійшов висновку Йосаріан, подумки зваживши ідею.

Добз здивувався.