Розділ 36

— Немає за що, полковнику, — відповів полковник Каткарт і вийшов з підвалу, зачинивши за собою двері.

— Ну, капелане? Що ви тепер скажете?

— Він сам мені його дав! — прошипів капелан, люто й налякано водночас. — Він сам мені його дав!

— Ви що, звинувачуєте вищого офіцера в брехні, капелане?

— Чому вищий офіцер має давати вам помідор, капелане?

— Саме тому ви намагалися віддати той помідор сержантові Віткому, капелане? Бо то був крадений помідор?

— Ні, ні, ні, — жалюгідно запротестував капелан, намагаючись збагнути, чому вони ніяк його не зрозуміють. — Я запропонував його сержантові Віткому, бо мені він не був потрібен.

— Навіщо ж ви вкрали його в полковника Каткарта, якщо він вам не був потрібен?

— Я не крав його в полковника Каткарта.

— Тоді чому у вас такий винуватий вигляд, якщо ви не крали?

— Винуватий вигляд? Я не винний!

— Хіба ми б вас допитували, якби ви не були винні?

— О, я не знаю, — простогнав капелан, заламуючи пальці на колінах і хитаючи понуреною, страдницькою головою. Обличчя його болісно скривилося. — Я не знаю.

— Він думає, що в нас багато вільного часу, — пирхнув майор.

— Капелане, — неквапливо повів далі офіцер без знаків розрізнення, виймаючи з розкритої теки жовтий аркуш паперу з машинописним текстом. — Ось письмова заява полковника Каткарта, в якій він твердить, що ви вкрали у нього помідор-сливку. — Він поклав аркуш текстом донизу на одну сторону теки, а з другої взяв ще однин аркуш. — А ось офіційне свідчення сержанта Віткома, де він заявляє, що, наскільки йому відомо, помідор був крадений, судячи з того, як ви йому намагалися його збути.

— Богом клянусь, я не крав його, сер, — жалісливо благав капелан, мало не плачучи. — Всім святим присягаюся, що цей помідор не крадений.

— Капелане, ви вірите в Бога?

— Так, сер. Звичайно, вірю.

— Дуже дивно, капелане, — сказав офіцер, виймаючи з теки ще один жовтий аркуш із машинописним текстом, — бо в мене в руках є ще одна заява полковника Каткарта, в якій він присягається, що ви відмовились співпрацювати з ним і правити молебень в інструкторській перед кожним бойовим вильотом.

На секунду капелан безтямно витріщив очі, а тоді, пригадавши, швидко кивнув головою.