Розділ 3

Гавермеєр

Коли Йосаріан повернувся зі шпиталю, в таборі не було фактично нікого, окрім Орра і небіжчика в наметі. Небіжчик у Йосаріановому наметі був паразитом, і Йосаріан його терпіти не міг, хоч ніколи й не бачив. Те, що небіжчик днями тут вилежувався, настільки дратувало Йосаріана, що він кілька разів ходив до канцелярії скаржитися сержантові Таузеру, але той відмовлявся визнавати, що небіжчик взагалі існує, і він таки, звісно, вже не існував. Ще безнадійнішою справою було звертатися безпосередньо до майора Майора, довготелесого й кістлявого командира ескадрильї, що трохи скидався на зажуреного Генрі Фонду і вискакував з вікна свого офісу щоразу, як Йосаріан проривався туди повз сержанта Таузера, щоб поговорити з ним про небіжчика. Жити з небіжчиком у Йосаріановому наметі було зовсім нелегко. Він непокоїв навіть Орра, з яким було також нелегко жити і який того дня, коли повернувся Йосаріан, порався з форсункою, що пропускала бензин до грубки, котру він узявся споруджувати, поки Йосаріан лежав у шпиталі.

— Що ти робиш? — обережно запитав Йосаріан, увійшовши в намет, хоча відразу все зрозумів.

— Тут протікає, — сказав Орр. — Намагаюсь зремонтувати.

— Будь ласка, перестань, — мовив Йосаріан. — Ти мене нервуєш.

— Коли я був малим, — відповів Орр, — я, бувало, цілий день ходив з дичками за щоками. По одному яблуку за кожною.

Йосаріан відклав убік речовий мішок, з якого заходився виймати предмети туалету, і глянув на Орра з підозрою. Минула хвилина.

— Чому? — він нарешті примусив себе запитати.

Орр переможно хихикнув.

— Бо вони кращі за кінські каштани.

Орр стояв навколішки на підлозі намету. Він усе працював, розбираючи форсунку, старанно розкладаючи дрібні деталі, перераховуючи, а потім нескінченно довго вивчаючи кожну з них, неначе він нічого подібного ніколи не бачив, а тоді збираючи прилад докупи, знову, і знову, і знову, не втрачаючи терпіння чи цікавості, без жодної ознаки втоми, без найменшого натяку на завершення. Йосаріан спостерігав за його копирсанням і відчув упевненість, що змушений буде холоднокровно пристрелити його, якщо той не зупиниться. Його очі ковзнули до мисливського ножа, якого небіжчик кинув на сітку від комарів у день приїзду. Ніж висів за порожньою кобурою небіжчика, з якої Гавермеєр украв пістолет.

— Коли дичок не було, — повів далі Орр, — я брав кінські каштани. Кінські каштани завбільшки як дички, а формою навіть кращі, хоча форма ніякої ролі не грає.

— Навіщо ти ходив з яблуками за щоками? — знову спитав Йосаріан. — Ось про що я питаюсь.

— Тому що вони мають кращу форму, ніж кінські каштани, — відповів Орр. — Я ж тобі вже пояснив.

— Навіщо, — Йосаріан став незлобливо лаятися, — ти, лихоокий, вмілорукий, блудний сучий сину, взагалі ходив з чимось за щоками?

— Я не ходив з чимось за щоками. Я ходив з дичками за щоками. Коли не знаходив дичок, я ходив з кінськими каштанами. За щоками. — Орр реготнув.

Йосаріан вирішив стулити рота, що й зробив. Орр чекав. Йосаріана вистачило на довше.

— За кожною щокою, — сказав Орр.

— Навіщо?