Розділ 21

— Що то було? — заревів генерал Дрідл, не вірячи своїм вухам, і з убивчою люттю повернувся до майора Денбі, який збентежено відсахнувся від нього й відразу затремтів і спітнів. — Хто це такий?

— М-майор Денбі, сер, — затнувся полковник Каткарт. — Начальник опервідділу мого полку.

— Виведіть його і розстріляйте, — наказав генерал Дрідл.

— С-сер?

— Я сказав, виведіть його і розстріляйте. Ви що, оглухли?

— Так, сер! — спритно відповів полковник Каткарт, насилу проковтнувши слину, і жваво повернувся до своїх шофера та синоптика: — Виведіть майора Денбі і розстріляйте.

— С-сер? — запнулися шофер із синоптиком.

— Я сказав, виведіть майора Денбі і розстріляйте, — відрубав полковник Каткарт. — Ви що, оглухли?

Два молоденьких лейтенанти в'яло кивнули головами й витріщились один на одного ошелешено й безвольно, з нехіттю чекаючи, коли інший виявить ініціативу і візьметься вивести і розстріляти майора Денбі. Доти жоден з них не виводив і не розстрілював майора Денбі. Вони поволі й непевно підступали до майора Денбі з двох боків. Майор Денбі побілів зі страху. Ноги під ним раптом підкосилися, і він почав падати, тоді обидва молоденьких лейтенанти скочили до нього, підхопили під пахви і не дали йому звалитись додолу. Тепер, коли вони вже тримали майора Денбі, решта роботи здавалась легкою, та в них не було пістолетів. Майор Денбі розплакався. Полковнику Каткарту закортіло підійти і заспокоїти його, але він не хотів виглядати в очах генерала Дрідла слабаком. Він пригадав, що Еплбі та Гавермеєр завжди беруть із собою на бойові завдання кольти 45-го калібру, і став шукати їх очима поміж льотчиків.

Коли майор Денбі розплакався, полковник Мудус, який до того мучився в нерішучості за чужими спинами, вже не міг більше стримуватись і несміливо приступив до генерала Дрідла з виглядом людини, що вирішила принести себе в жертву.

— Думаю, краще трохи зачекати, тату, — затинаючись, запропонував він. — Я не думаю, що ви можете його застрелити.

Його втручання розлютило генерала Дрідла.

— Хто сказав, що я не можу, чорт забирай? — задиристо гарикнув він таким громовим голосом, що здригнулась ціла будівля.

Полковник Мудус, зашарівшись від збентеження, нахилився до його вуха і щось зашепотів.

— Чому я не можу, чорт забирай? — заревів генерал Дрідл.

Полковник Мудус зашепотів знову.

— По-твоєму, я не можу розстріляти, кого я хочу? — спитав генерал Дрідл з безкомпромісним обуренням. Він зацікавлено нашорошив вуха, поки полковник Мудус шепотів далі. — Чи це правда? — допитливість пом'якшила його лють.

— Так, тату. Боюся, що так.

— Бачу, ти вважаєш себе з біса розумним, еге ж? — раптом накинувся генерал Дрідл на полковника Мудуса.

Полковник Мудус знову почервонів.