Розділ 21

— Ні, тату, це не...

— Гаразд, відпустіть цього непокірного сучого сина, — буркнув генерал Дрідл, розлючено відвернувшись від зятя, і сварливо гарикнув шоферові та синоптикові полковника Каткарта: — Але виведіть його геть і більше сюди не пускайте. І вже закінчуємо цей клятий інструктаж, поки війна не скінчилась. Я ще ніколи не бачив такого безладу.

Полковник Каткарт безпорадно кивнув генералові Дрідлу і поспіхом дав знак лейтенантам випхати майора Денбі з будівлі. Проте після того як майора Денбі випхали, не було кому закінчувати інструктаж. Усі здивовано витріщались одне на одного, мов придурки. Бачачи, що нічого не рухається, генерал Дрідл побагровів від люті. Полковник Каткарт не знав, що робити. Він уже зібрався вголос застогнати, але на порятунок прийшов підполковник Корн, виступивши вперед і взявши справу в свої руки. Полковник Каткарт зітхнув з величезним, слізливим полегшенням, мало не захлинувшись від вдячності.

— А тепер звіримо наші годинники, — не гаючись, почав підполковник Корн енергійним, командирським тоном, кокетливо завернувши очі до генерала Дрідла. — Ми звіримо годинники з першого і тільки з першого разу, і якщо не вийде з першого разу, ми з генералом Дрідлом будемо вимагати пояснення, чому не вийшло. Все ясно? — Він знову стрельнув очима в бік генерала Дрідла, щоб упевнитися, чи його постріл зарахували. — Тепер поставте ваші годинники на дев’ять вісімнадцять.

Підполковник Корн звірив годинники без жодної заминки і впевнено рушив далі. Він дав льотчикам пароль дня і бадьоро та виклично зробив детальний огляд погодних умов, щокілька секунд кидаючи косі улесливі погляди на генерала Дрідла, і ставав дедалі впевненішим у собі через чудове враження, яке, як він бачив, справляв на генерала. Він приндився і бундючився і гордовито походжав помостом, набираючи розмаху і впевненості, ще раз назвав пароль дня і тут же взявся піднімати бойовий дух надихаючою промовою про важливість авіньйонського мосту для мобілізації військових сил і про обов’язок кожного під час бойового вильоту поставити любов до батьківщини вище за любов до власного життя. Закінчивши свій натхненний виступ, він ще раз дав льотчикам пароль дня, підкреслив важливість кута заходу на посадку і знову зробив огляд погодних умов. Підполковник Корн відчув себе на самій вершині своїх можливостей. Йому пасувало бути в центрі уваги.

Усвідомлення того, що відбувається, приходило до полковника Каткарта поволі, а коли нарешті прийшло, він онімів. Поки він ревнивим поглядом спостерігав за віроломством підполковника Корна, його обличчя витягувалось і витягувалось, і він мало не зі страхом слухав, як генерал Дрідл, наблизившись до нього ззаду і пошепки, але так, щоб почули в найдальших кутках зали, спитав:

— Хто це такий?

Полковник Каткарт відповів, неясно передчуваючи щось недобре, а генерал Дрідл прикрив рота долонею і шепнув йому кілька слів, від яких обличчя полковника Каткарта засяяло неймовірною радістю. Підполковник Корн помітив це і затремтів у нестримному захваті. Чи генерал Дрідл оце щойно тут, в інструкторській, підвищив його до полковника? Він уже не міг витерпіти невідання. Майстерною кучерявою фразою він завершив інструктаж і обнадієно обернувся до генерала Дрідла, щоб почути від нього палкі вітання, але той уже, не озираючись, крокував до виходу, а за ним потягнулися медсестра і полковник Мудус. Підполковника Корна шокувало це невтішне видовище, та лише на одну мить. Очима він знайшов полковника Каткарта, який усе ще стовбичив і шкірив зуби, з переможним виглядом кинувся до нього й став шарпати за рукав.

— Що він про мене сказав? — збуджено допитувався він у запалі гордого й блаженного сподівання. — Що сказав генерал Дрідл?

— Він цікавився, хто ти такий.

— Це я знаю. Це я знаю. Але що він про мене сказав? Що він сказав?

— Його від тебе знудило.