Розділ 12

— Неважливо! Ви мусите розуміти, що людство доконечно потребує того, що ми можемо йому дати. Нові технології. Нові джерела енергії. Їжа! Нові світи, де ми зможемо жити.

Жінка похитала головою й почала ритись у класифікаторі на столі. Емма здавалася сердитою і стурбованою. Я припустив, що вона перевіряла, скількох нероб та паразитів уже відрядила в політ, як і належить. Саме тому вона була так вороже налаштована, не кажучи про її бажання за будь-яких умов залишитися на своєму місці у Брамі. Вона облишила класифікатор і встала, щоб відкрити реєстратор біля стіни.

— Припустімо, я знайду вам роботу, — сказала Емма через плече. — Ви можете виконувати тільки функції проспектора. Однак ви не послуговуєтеся своїми навичками.

— Я можу виконувати будь-яку роботу. Ну майже, — запевнив я.

Вона запитально подивилася на мене і рушила назад до столу. Як на її вагу, вона ходила досить граційно. Можливо, через те, що Емма була такою огрядною, вона трималася за свою посаду і хотіла залишитись у Брамі.

— Ви виконуватиме найгіршу некваліфіковану роботу, — попередила Емма. — Багато не заробите, один долар вісімдесят центів на день.

— Згоден!

— Ви повинні сплачувати подушний податок зі свого заробітку. Якщо у вас буде ця праця, ви зможете витрачати символічну суму — не більше як 20 доларів. І що у вас залишиться?

— Якщо мені бракуватиме грошей, я завжди зможу знайти підробіток.

Емма зітхнула.

— Ви просто відтягуєте цей день, Робе. Не знаю. Пан Сянь, наш директор, ретельно стежить за заявками на працевлаштування. Мені буде важко обґрунтувати, чому я найняла вас. А що ви робитимете, якщо захворієте і не зможете працювати? Хто буде оплачувати за вас податок?

— Думаю, тоді повернуся на Землю.

— Тобто вся підготовка даремна? — Емма похитала головою. — Гидко слухати, Робе.

Усе ж, вона видала мені наряд на роботу, згідно з яким я мав доповісти командирові екіпажу на рівні «Розкішний», Північний сектор, про моє призначення до технологічної служби.

Мені не сподобалася розмова з Еммою Фозер, але мене попереджували, що так і буде. Коли я розповів про це Кларі, вона сказала, що мені ще пощастило.

— Тобі пощастило, що ти потрапив на Емму. Старий Сянь іноді тягне, аж поки в людини не закінчаться гроші на сплату податку.

— І що тоді? — Я встав і сів на краєчку її ліжка, шукаючи свої галоші. — Викинуть у перехідний шлюз?

— Не смійся, усе може бути. Сянь — старий маоїст, який не любить ледарів.

— Дуже гарно із твого боку!

Клара всміхнулася, перекотилася до мене і потерлась носиком об мою спину.