Розділ «7. НАРОДОНАСЕЛЕННЯ КРАЇНИ»

7.3. Методика вивчення народів

Територію кожної країни населяють маси людей, багато в чому подібні між собою і, водночас, між ними є багато розбіжностей у мові, релігії, традиціях, особливостях матеріальної і духовної культури, зовнішніх антропологічних ознаках. Досить великі і стійкі групи людей, які мають низку подібних ознак, називаються народами. На території країни можуть проживати кілька народів.

Народ(и) - визначена спільнота людей, що проживають на конкретних територіях. Видове поняття "народ" включає характеристики расового, етнічного, релігійного складу, етнокультурних особливостей, менталітету.

Характеристика народів передбачає певну послідовність. Спочатку доцільно звернути увагу на особливості расового складу населення. У зв'язку з особливостями історичного минулого в деяких країнах відносини між представниками різних рас вирізняються складністю та напруженістю. Варто також звернути увагу на особливості розселення місцевих представників різних рас по території країни.

Важливим аспектом характеристики народів є аналіз етнічного складу населення, який в багатьох країнах є досить "строкатим", а ареали розселення етносів часто є мозаїчними. Називаючи народи, які проживають у країні, треба вказати, де вони проживають, дати коротку характеристику кожного етносу, його мови, релігії, форми державної чи культурної автономії, особливостей духовної і матеріальної культури, назвати головні культурно-історичні центри.

Окрім етносів, історичними спільнотами людей є національні меншини, діаспора, клан, каста, рід, тому варто вказати, які з них проживають на території даної країни, звернути увагу на ті з них, які впливають на особливості культурного, соціального і політичного клімату в країні. Якщо таких спільнот декілька, доцільно розглянути кожну з них окремо. Характеристика кожної зі спільнот повинна включати відомості про місце проживання, мову спілкування, соціально-правовий статус, особливості духовної і матеріальної культури, релігійні погляди, традиції, типи господарювання, спадкоємні професії, головні історичні і культурні центри. На особливості етнічного характеру і менталітету варто, по можливості, звертати увагу, характеризуючи будь-яку спільноту.

Релігійний склад населення - важливий елемент характеристики складу населення. Варто вказати, які релігії сповідує населення країни, які з перелічених релігій мають більше прихильників, які особливості географічного поширення головних релігій у країні, навести відомості про чисельність віруючих у країні.

7.4. Расовий склад населення

7.5. Етнічний і мовний склад населення

Сучасний етнічний склад населення нашої планети - результат тривалого історичного процесу.

Етнос (з давньогрецької - народ) - це історично сформована стійка спільнота людей, які мають власну мову, культуру, розуміння своєї єдності і відмінності від інших етносів. Важливими умовами формування етносу є спільність мови (тому назви народів часто збігаються з назвами мов) і території. Однак й територіально роз'єднані групи етносу можуть тривалий час зберігати національну самобутність, яка виражається у звичаях, народному мистецтві, релігії, нормах поведінки, обрядах тощо. Етнічна самосвідомість поєднується з прагненням етносу до власної соціально-територіальної організації. Етнічні явища тісно пов'язані з соціально-економічними. Етнічна самосвідомість утверджується на підставі наявності етнічної території, що визначає спосіб життя людей їхню господарську діяльність, культуру, побут. На сьогодні існують різні форми (типи) угруповань, що відповідають різним рівням історичного розвитку будь-якого етносу: плем'я, народність, нація.

Насправді вчені-етнографи виділяють значно більше форм, чи типів, етносів. Більшість етносів пройшли тривалий шлях розвитку від племені до нації. На будь-якій стадії для кожного типу, чи форми, кожному етносу відповідають шість обов'язкових ознак: етнічна територія, мова, особливі елементи духовної і матеріальної культури, самосвідомість і самоназва. Варто зазначити, що чітко розмежувати ці форми, чи типами, етносів дуже складно.

Племені (період "дитинства" етносу) відповідає єдність території, під якою розуміється місце проживання та спільного використання ресурсів. Це означає, що для племені важливою є лише територія, з якої воно у даний час збирає ресурси. Іншого розуміння території не існує. Мова існує, зазвичай, в усній формі, тому весь накопичений досвід передається усно. Усна мова сягає вершини розвитку: перекази, легенди, епос - чудові форми усної творчості. Розвиваються й інші елементи духовної культури: звичаї, обряди, традиції, ритуали, які є досить складними і посідають у житті людей важливе місце. Найвищим елементом духовної культури є віра, система вірувань і пов'язаних з нею культів. Система вірувань має світоглядний характер, іноді - космологічний. У сфері матеріальної культури для різних племен характерними є збирання і полювання, землеробство, тваринництво, торгівля (чи інша форма обміну). Найвищим елементом матеріальної культури є ремесла, у тому числі художні.

Кожне плем'я складається лише з родичів, близьких і далеких. У деяких районах світу дотепер збереглися численні племена - в Африці, Латинській Америці, Океанії. Наприклад, у Папуа-Новій Гвінеї їх налічується понад 700.

Народності (період "юності" етносу) також відповідає єдність території, однак "територія" має вже зовсім інше значення. Це батьківщина, місце (ядро) формування етносу. Наприклад, більшість франко-канадців ніколи не бачили Франції, однак пам'ять про їхню "історичну батьківщину" є для них найважливішим консолідуючим фактором.

Найвищого розвитку досягає культура мови: усна мова має безліч діалектів, а письмова є не лише найважливішим засобом спілкування, а й стимулом розвитку культури і мистецтва. У багатьох народів - це розквіт живопису, музики, театру, літератури тощо. Важливим елементом духовної культури є релігія - система законів (догм і канонів), які упорядковують вірування й об'єднують їхніх прихильників у церкву - особливий тип релігійної організації. Якщо зміна віри для члена племені була природною, оскільки, перебравшись на іншу територію, він змушений був шукати заступництва в інших богів, то зміна віри людиною, яка належить церкві, сприймається як відступництво, зрадництво. Тому ті чи інші релігійні догмати часто не об'єднують, а розділяють людей, через що виникають численні релігійні конфлікти. Однак роль релігії не можна недооцінювати, тому що релігійна самосвідомість людей має вирішальне значення для їхньої етнічної самоідентифікації.

Зміцнення держави тісно пов'язане з розвитком економіки, різних видів господарської діяльності. Найвищим досягненням матеріальної культури є масове виробництво (спочатку мануфактура, потім промисловість), що створило новий тип і стиль життя, нове середовище перебування - сучасне місто.

Народності дотепер є домінуючими етносами на карті світу. Є райони Земної кулі, де населення складається з народностей. Це Азія й Африка, навіть у Європі збереглося чимало народностей.

Нація (період "зрілості" етносу) формується в межах державних чи політико-адміністративних кордонів, тобто тільки на визначеному політико-правовому полі, наприклад, у межах держави загалом - українці в Україні. Якщо етнос не має власного політико-правового поля, визначеного статусу державності, нація сформуватися не може, наприклад, українці в Канаді - народність. Система суспільно-політичних поглядів, ідеологія об'єднують, консолідують величезні маси населення чи, навпаки, розділяють їх. Соціально-політичні ідеї, стаючи переконаннями, перетворюють населення в суспільство, а людину - у громадянина.

Важливою ознакою стає спільність мови (усної і письмової) як засобу внутрішньо-національного спілкування, вираження самосвідомості. Практично скрізь, окрім відокремлених районів, зникають діалекти. Відбувається уніфікація і спрощення мови. У мові з'являється безліч запозичених з інших мов слів, а також офіційних, стереотипних словосполучень і виразів.